Становлення та укріплення рабовласницького устрою в усіх областях Стародавньої Італії розтягнулися на декілька століть. Ранні рабовласницькі відносини в VII-VI століттях до н.е. не були чітко виражені певними соціальними класами. По мірі подальшого суспільного розвитку, все більше укріплювалось рабовласництво і зникали залишки первісної організації [1]. Найрозвинутіші області Італії перейшли від родового устрою до класового ранньорабовласницького не одночасно. Раніше за всіх цей перехід завершився в етруських містах та грецьких колоніях (VIII століття до н.е.). У Римі та деяких латинських містах цей процес відбувався у VI столітті до н.е. У гірських племен класовий устрій почав формуватися в IV століття до н.е. Основними класами були патриції, плебеї та раби. Ці класи одночасно були і станами, адже вони відрізнялися між собою не лише ресурсами на виробництва, а й юридичними правами. Патриції користувалися всіма правами, плебеї – менше, а раби взагалі їх не мали[1].
Думаю ?
Итоги освободительной борьбы зависели от следующих факторов:
1. Признание суверенитета другими державами и поддержка на межнациональном уровне;
2. Достижения уровня технического развития стран-оккупантов;
3. Единство и сплочение народа, объединение в едином движении разнородных сил, экономические и социальные интересы которых часто не совпадали;
4. Пропаганда и распространение передовых идей об устройстве государства (res publica, например)
5. Массовый призыв к борьбе