ВXIV—XV ст. у господарському житті населення українських земель відбувалися помітні зміни. Важливою рисою його розвитку в цей час стало зростання великого феодального землеволодіння. Вже наприкінці XIV ст. на українських землях нараховувалося кілька десятків латифундій (вотчин) — великих приватновласницьких земельних володінь з натуральним характером господарювання, в яких застосовувалися напівфеодальні форми праці залежного населення. Основними джерелами зростання великого землеволодіння були великокнязівські дарування, захоплення общинних земель, купівля маєтків у їхніх власників, освоєння нових земель.
Переважна більшість земель була сконцентрована у володінні великих магнатів: Острозьких, Чарторийських, Радзивілів (Волинь), Ружинських, Заславських, Немиричів (Київщина, Поділля), Замойських, Потоцьких, Язловецьких (Брацлавщина та Поділля). Зосередження земель у руках магнатів обумовлювало їх наступ на території і права селянських общин, що виявлялося у привласненні общинних земель, закабаленні селян, призначенні на виборні посади своїх намісників тощо.
Зростання великого феодального землеволодіння обумовлювало якісні зміни у формах організації праці. У XIV-XV ст. відбувався інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, швидко зростав ринок сільськогосподарської продукції. За цих умов великі землевласники, реагуючи на потреби ринку, перетворюють свої господарства на фільварки — багатогалузеві господарчі комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча і зберігали чимало рис натурального господарства.
У XV ст. набули поширення ярмарки (вони постійно існували у Львові, Києві, Галичі, Луцьку та ін. містах), що було першою ознакою становлення ринку. Саме у цей час українські землі потрапили в орбіту активних торгівельних відносин. Після захоплення турками Константинополя (1453 р.) держави, які були традиційними споживачами візантійського зерна (Італія, Франція та ін.), переорієнтували свою торгівлю. Основним перевалочним Пунктом зернового експорту стає місто Гданськ на Балтійському морі, що спричиняє істотне пожвавлення виробництва зернових у Польщі та на українських землях. Зростання ціни на худобу в західноєвропейських країнах також активізувало її розведення на продаж. На ярмарках у Львові, Луцьку, Галичі та інших містах волів продавали тисячами, потім вони переганялися далі на захід. Дійшло навіть до того, що в цей час саме воли стали виконувати роль грошів.
Торгівля відбувалася в умовах численних обмежень. Наприклад, купецькі каравани могли рухатися лише по визначених у королівських та князівських указах шляхах. З 1343 р. відома "татарська дорога", що вела з Німеччини в Орду через Краків, Львів, Кам'янець, Київ. Це був на той час, фактично, єдиний шлях торгівлі Європи зі сходом. Інший важливий шлях міжнародної торгівлі проходив від Кафи (тепер Феодосія) через Київ до Москви і Новгорода. Торгівля відбувалася в спеціальні торгові дні та під час великих ярмарок, які влаштовувалися лише кілька разів на рік. Торгівлею займалися купці та ремісники, що могли збувати лише товар власного виробництва.
У XIV—XV ст. став помітним процес урбанізації. Поступово відроджувалися міста, спустошені під час монгольської навали. У цей період українські міста зберігали феодально-аграрний характер. Міщани займалися землеробством, скотарством, промислами і частково ремеслом і торгівлею. При цьому вони перебували у залежності від магнатів й подібно до селян виконували повинності, сплачували їм натуральний податок, інколи грошима. Водночас значні зрушення, які відбувалися за міськими мурами, спричиняли нові явища і процеси. Активізується розвиток торгівлі і ремесла, які поступово стають основними заняттями мешканців міст. Поглиблюється спеціалізація ремісництва
Скорочено неможливо написати, тут саме головне
оценка внешней политики 30 - 40 г.г.
подводя итог вышесказанному необходимо отметить основные итоги внешней политики советского союза предвоенного десятилетия. в результате действий на внешней арене им были достигнуты следующие положительные результаты:
- пакт о ненападении, при всех своих отрицательных чертах, несколько отсрочил вступление советского союза в войну;
- была обеспечена относительная безопасность ленинграда, мурманска, баз флота, границы удалены от минска, киева и некоторых других центров;
- удалось внести раскол в капиталистический лагерь и избежать объединения крупнейших держав в борьбе с , а также дезориентировать союзников по "антикоминтерновскому пакту" и избежать войны на два фронта.
однако, внешняя политика этого периода имела и множество отрицательных последствий и в целом предотвращения войны и создания системы коллективной безопасности была не выполнена.
какую же оценку внешней политики советского союза можно дать, исходя из вышесказанного?
как известно, съезд народных депутатов образовал комиссию по политической и правовой оценке договора о ненападении, заключенного и германией 23 августа 1939 г., которую возглавлял член политбюро, секретарь цк кпсс а.н. яковлев. эта комиссия была призвана оценить правомерность заключения договоров 1939 г. и итоги внешней политики перед великой отечественной войной в целом. комиссия сделала следующие выводы, которые можно, на наш взгляд, считать наиболее верными и компромиссными для сегодняшнего состояния советской науки.
в отличие от бытовавшей до сих пор официальной точки зрения, комиссия съезда, основываясь на тщательном анализе документов того времени и свидетельствах еще живых очевидцев, пришла к однозначному заключению о том, что пакт от 23 августа 1939 г., договор о дружбе и границе от 28 сентября 1939 г. и другие акты и договоры с германией, в которых нашли свое выражение внешнеполитические устремления сталинского руководства, находятся в глубоком противоречии с ленинскими принципами международных отношений и нормам права, не отражали волю советского народа и народ не несет ответственности за тайные преступные сделки своего руководства, а вся тайная внешняя политика противоречит идеям мира и безопасности, провозглашавшимся на внешней арене. кроме того, "политика малых войн", в которую включился и советский союз, не может не вызывать осуждения со стороны мирового сообщества и последующих поколений. несмотря на то, что в предвоенные годы советским союзом были сделаны значительные шаги в предотвращении угрозы войны, сталинская внутренняя политика геноцида по отношению к собственному народу получила свое отражение и в империалистических наклонностях, проявлявшихся при реализации внешней политики , что свело все мирные инициативы нашего государства к нулевому результату.
советская внешняя политика предвоенного времени носила противоречивый характер. эта противоречивость объясняется своеобразием международной обстановки того времени и особенностями сложившейся в бюрократической системы партийно-государственного руководства, которая пренебрегала нравственными критериями и критериями международного права в своей деятельности, в том числе внешнеполитической.
