Объя першій половині XIX ст. в Україні культура розвивалася передусім в умовах національно-культурного відродження українського народу, під впливом антикріпосницького визвольного руху, а також революційних ідей, ідей утопічного соціалізму, романтизму та інших, які йшли з Західної Європи. Саме розвиток української культури був яскравим виявом дальшого формування української нації, відродження самосвідомості українського народу, його прагнення до утвердження себе як самобутнього окремого народу.
Характерною рисою цього періоду була дедалі глибша демократизація культури. Серед діячів культури ставало все більше різночинців, які розгортали рішучу боротьбу проти самодержавно-релігійної ідеології, зокрема теорії «офіційної народності», і в своїй творчості відображали життя, настрої й думи народних мас. Крім того, поступово до культури прилучалися дедалі ширші верстви населення.
Українська культура розвивалася в тісному єднанні з культурами слов'янських народів, зокрема з російською культурою. Прогресивні російські письменники, художники, композитори виявляли великий інтерес до України і в своїй творчості широко розробляли мотиви й теми з життя українського народу, виступали на його захист, протестували проти політики національного гноблення, що її проводив царський уряд. Російські учені вивчали історію, мову, географію, побут українського народу, в ряді випадків працювали в Україні. Українські вчені, письменники, митці часто здобували освіту в російських навчальних закладах, запозичували досвід передових діячів російської культури, мали з ними тісні дружні взаємини, користувалися їхніми порадами. Багато з них працювали в Росії, писали твори російською мовою, їх стали вважати діячами російської культури.
Подробнее - на -
Я живу в стране с очень древней историей и уникальной природой. Здесь, среди гор и пустынь, жил и закалялся в испытаниях гордый и сильный народ. По территории Узбекистана веками проходил Великий Шелковый путь, связывавший два разных мира, две разных цивилизации. Конечно, я имею в виду Европу и Азию. Великим Шелковым путем путешествовали ткани, пряности, драгоценные камни. И, конечно, знания. Знания, открытия науки и техники передавались через огромные расстояния.
Когда-то древний узбекский город Самарканд был сожжен воинами Чинхисхана в ответ на сопротивление ему горожан. Но уже через два-три столетия город отстроился. Другой завоеватель, Тимур, назначил его своей столицей.
Не зря узбекский народ сформировался гостеприимным, приветливым. Здесь всегда принимали приезжих, каким бы ветром их не принесло. Множество людей разных национальностей переселились на узбекские земли во времена Советского Союза. Кто-то был вынужден перебраться сюда во время сталинских репрессий, кого-то выслали насильно. Множество русских и украинцев приехали в республику заниматься построением промышленности.
Узбекистан – особая страна. Здесь чтят многовековые традиции, очень привязаны к семье, своим близким, родителям и детям. Страна меняется, теперь у нас меньше рожают детей, меньше занимаются исконной верховой ездой, все больше по машинам. Развиваются Интернет и другие информационные технологии. Но душистые узбекские чай, плов и курага остаются в каждом доме страны, ждут гостей, родственников, ближних и дальних. Меняются только рецепты, душа Узбекистана остается прежней.