Объяснение:
Вивчення історії соціальної системи України сприяє більш грунтовному оволодінню загальноісторичним здобутком нашого народу, дає можливість студентам грунтовніше аналізувати різноманітні процеси минулого, розуміти закономірний поступ предків в майбутнє. Вивчаючи проблеми ІІІ модулю, ми повинні простежити розвиток соціальної системи на різних етапах вітчизняної історії. Це, зокрема, дасть нам можливість зрозуміти також вагомість внеску нашого народу в євроатлантичну цивілізацію.
Відомо, що поділ праці, поява приватної власності, подальше зростання національно-етнічних, поселенських відмінностей призвели до процесів соціальної диференціації суспільства. Під її впливом інститут влади реорганізується в систему політичного планування, провідною силою якої є держава. Ці процеси і обумовили появу в ІХст. на етнічних українських землях такої держави, як Київська Русь.
Аналіз її соціальної структури, яка була досить різноманітною, показує певну відмінність від структури суспільства західноєвропейських держав. Своєрідність соціального організму Давньоруської держави полягала в тому, що в ній формувалися основні класи феодального суспільства – феодали та залежні селяни – поруч із існуванням багатьох перехідних категорій населення.
Історики логічно відносять Київську Русь до ранньофеодальних держав. В ній до класу феодалів належав великий князь київський, удільні князі, духовенство, бояри. До залежних від феодалів людей відносились “люди”, смерди, закупи, рядовичи, челядь, наймити, холопи, ізгої.
Великий князь київський був главою держави, розпоряджався общинними землями, формував військо – дружину, був воєначальником, адміністратором, суддею, мав вплив на церковні справи. Влада князя була спадковою й необмеженою. Удільні князі мали свої дружини, але були підручними, бо київський князь мобілізував залоги, полки від підвладних племен. Князь збирав зі своєю дружиною данину, прибутки йому надходили і від суду.
Чисельну категорію класу феодалів становили бояри – знатні, багаті люди, що належали до верхівки суспільства. Цей стан склався із місцевої родоплемінної знаті, дружинників князя, що осідали на землях, дарованих князем за вірну службу. Вже в ІХст. має місце соціальна диференціація серед бояр – вони поділяються на “великих”, “менших” і “земських”. “Великі” бояри ставали воєводами, канцлерами, тисяцькими; “менші” або “дрібні” бояри з’являлися як землевласники внаслідок того, що великий боярин наділяв їх селом. Вони знаходилися на нижчому шаблі князівської адміністрації – десяцькі, дворецькі та ін. Найбільш привілейованою, впливовою верствою були земські бояри. Це члени боярської ради (думи) – радники князя, “княжі мужі” – верхівка князівської військової дружини. Слід зазначити, що бояри на Русі не були закритою соціальною верствою, як шляхта на Заході. Боярином могла стати особа не боярського походження, яка здобула значні заслуги перед князем (а по суті перед державою).
З відділенням Кримського улусу від Золотої Орди і утворенням Кримського ханства між Кримом і сусідніми країнами відразу ж зав'язалися досить жваві дипломатичні зносини, які тривали до приєднання Криму до Росії.
Утворене Кримське ханство на чолі з династією Гіреїв робило сильний вплив на політичне життя Московської Русі, Польсько-Литовської держави, Великий Орди, а з 1475 року - Туреччини і ще цілого ряду держав.
Самому Кримському ханству на чолі зі своїм першим ханом Хаджі-Гіреєм на перших порах свого існування треба було вирішувати цілий ряд надзвичайно складних завдань. При цьому основною проблемою було закріплення свого становища як незалежної держави, відбиваючи насамперед домагання Великої Орди знову об'єднати всі татарські ханства під своєю зверхністю.
Виходячи з створилися обставин і будував свою зовнішню політику Хаджі-Гірей. У перші роки свого правління він перш за все спирався на союз і підтримку Польсько-Литовської держави, завдяки до якого отримав можливість опанувати престолом в Криму. Але незабаром розумний і далекоглядний Хаджі-Гірей зрозумів, що найнадійнішим союзником в проваджень його планів може бути тільки Московська Русь, так як і для Москви і для Криму ослаблення і знищення Великої Орди було необхідною умовою подальшого розвитку і існування цих держав.
Між Москвою і Кримом починають налагоджуватися тісні взаємини. В. Д. Смирнов, добре вивчив історію Кримського ханства, стверджував: «Хаджі-Гірея вигідніше було щадити російських, аби не дати оговтатися Золотій Орді».
Москві також був вигідний союз з Кримським ханством, так як воно до цього часу, завдяки розважливим діям Хаджі-Гірея, мало досить значним військом. Автор короткої історії Кримського ханства писав: «Так як Хаджи-Гірей вмів залучати серця, то він під час свого правління зібрав в Криму значна кількість народу з Волги. Оскільки ж від цього у нього було багато війська ... »Таким чином, в боротьбі з Великою Ордою Москва отримала союзника, готового надати до перш за все своїм великим військом.
І коли в 1445 році хан Великої Орди Сейд-Ахмет почав наступальні операції проти московського великого князя Василя II, то Хаджі-Гірей прийшов на до останньому і завдав військам Сейд-Ахмета нищівної поразки.
У міру зміцнення позицій Кримського ханства загострювалися його взаємини з Великою Ордою і все міцніше ставав союз з Москвою. У 1465 році, як раз в цей момент, коли правитель Великої Орди хан Ахмат зібрав велику армію для нанесення удару по Московської держави, хан Хаджі-Гірей знову порушив плани Великої Орди, завдавши удар з тилу. Все це свідчило про те, що кримський хан прагнув запобігти подальшому посилення Великої Орди, виробити новий курс зовнішньої політики Криму, домогтися зближення з Москвою і одночасно послабити контакти з Ягеллонів.
