Появление и распространение новых, революционных для своего времени средств передвижения — паровоза (1804—1814) и парохода (1807), строительство общественных железных дорог (1825). Это позволило путешествовать с гораздо большей скоростью, комфортом и безопасностью. Всего за несколько десятилетий до этого, в конце XVIII в., основным транспортом для европейских вояжеров были почтовые кареты. Один из путешественников того времени очень красноречиво описал особенности этого средства передвижения: «Невозможно вообразить что-либо более ужасное, чем маленькая, тесная, перегруженная почтовая карета с дырявой крышей, ... катящаяся по ужасной колее в кромешной темноте и опрокидывающаяся, как это часто бывает в дороге, ... по вине беззаботного и неумелого кучера. Впрочем, этот рыдван, может с одинаковым успехом опрокинуться и днем, и ночью»[1]. Даже путешествие в вагоне третьего класса давало путникам массу преимуществ по сравнению с традиционным гужевым транспортом. Существенно сократить время морских путешествий во многие экзотические страны начало эксплуатации в 1869 г. Суэцкого канала, соединившего Средиземное и Красное моря и открывшего для европейцев короткий путь в Индийский океан.
Балкани не раз ставали ареною військових конфліктів, ключовою точкою в міжнародній політиці, в грі великих світових гравців.
В епоху Середньовіччя півострів часто ставав ареною боїв між Візантією, Сербією і Болгарським царством, які боролися за право володіння важливим регіоном. До кінця XVI ст. майже весь Балканський півострів перебував під впливом Османської імперії, і протягом наступних 550 років (з причини руйнівних Османських воєн, а також ізольованості Османської імперії від економічного та культурного життя решти Європи) він залишався одним з найменш розвинених регіонів Європи.
Серйозний конфлікт спалахнув в 1908 р, коли Австро-Угорщина оголосила про приєднання Боснії і Герцеговини, які ось уже 30 років (за рішенням Берлінського конгресу 1878 г.) були окуповані австрійськими військами. Це викликало різкий протест Росії і слов’янських держав Балкан. Але австрійську акцію підтримала Німеччина, і Росії довелося визнати анексію Боснії і Герцеговини.
Однак незабаром ситуація на Балканах знову загострилася. У 1911-1912 рр. в ході короткої італо-турецької війни Італія захопила Лівію (Тріполі). Поразкою Туреччини вирішили скористатися Болгарія, Сербія, Греція і Чорногорія. Уклавши Балканський союз, вони в жовтні 1912 р почали війну проти Туреччини. Союзники швидко розгромили турецьку армію, Туреччина втратила майже всіх володінь в Європі, зберігши за собою лише Стамбул і його околиці. Результат 1-ї Балканської війни зважився менш ніж за місяць, хоча світ був підписаний тільки в травня 1913 р
