Серед давніх вірувань єгипетська релігія чи не найскладніша. Єгиптяни вшановували божества, утілені в образі людини, тварини або в образах, які поєднували ті й ті риси. Обожнювали також явища природи, небесні тіла. Про життя богів, створення світу оповідають міфи. Так, в одному з міфів ідеться про Озіріса - володаря потойбічного світу.
Колись, дуже давно, вірили єгиптяни, країною правили боги. Озіріс був богом-царем, він навчив людей рільництва, виноградарства, осілого життя, співів, танців, музики, навчив також шанувати богів. Брат Озіріса, Сет, був утіленням зла, насильства та руйнувань. Сет заманив брата в пастку й убив його. Дружина Озіріса, Ізіда, знайшла тіло чоловіка й оживила його. Бог Озіріс воскрес, але не захотів лишатися на землі, а став правити в царстві мертвих та чинити суд. Віру в Озіріса втілено в господарському календарі давніх єгиптян. Посуху в травні-червні вони пов’язували зі смертю Озіріса. Коли ж розливалися води Нілу, зеленіли поля та дерева, єгиптяни знали - ожив Озіріс. Владу над людьми Озіріс передав синові Гору. Бог Гор став покровителем влади фараона, він уособлював небо та світло. Зображували Гора з головою сокола.
Допомагав Озірісу порядкувати в царстві мертвих бог Анубіс - його зображували з головою шакала. Анубіс охороняв могили та мумії, супроводжував душі померлих у підземний світ.
Міфи (з грецької «оповідь», «переказ) - розповіді, у яких утілено уявлення давніх людей про світ і його будову.
Особливою повагою користувався бог мудрості Тот - у нього голова птаха ібіса з довгим дзьобом. Це він навчив людей читати й писати - вважали давні єгиптяни.
Найшанованішим богом давніх єгиптян був бог сонця Ра. Інші його імена - Амон і Амон-Ра. Міфи розповідають, як щоранку Ра на золотому човні випливає з-за східних гір і рухається по небу на захід. Зображували бога Ра в людській подобі, здебільшого з головою сокола. На голові бога осяйно виблискує сонячний диск, який дарує світу тепло й світло. З появою Ра оживає природа, прокидаються люди та птахи. Але ось день хилиться до вечора, бо човен Амона-Ра спускається з небес: на західному краю неба запливає у ворота підземного царства.
Медицинский трактат XV века предупреждал: «Водные ванны утепляют тело, но ослабляют организм и расширяют поры. Поэтому они могут вызывать болезни и даже смерть». В конце XIX века доктор Ф.Е. Бильц в книге «Новое природное лечение» уговаривал людей начать мыться: «Есть люди, которые не отваживаются купаться в реке или в ванне, ибо с самого детства никогда не входили в воду. Боязнь эта безосновательна».
Парик.
Грязных европейцев съедали блохи и вши, поэтому многие брили головы наголо и одевали парик. В пышные парики закладывали блохоловки (при с приманкой – кусочек меха, пропитанный кровью). Еще одной причиной популярности париков была эпидемия сифилиса - парик прикрывал сифилитическое облысение.
Одежда. Аристократы под изысканными нарядами носили шелковое белье. Его популярность объясняется тем, что в скользкой материи не водились вши и блохи, им не за что уцепиться. У бедняков не было сменного белья (слишком дорого стоило) и одежду стирали редко. Тем более ходить в рванье и кормить вшей считалось «христианским подвигом». Вшей называли «Божьими жемчужинами», искать их друг на друге, как обезьяны – значит выказывать свое расположение. В Версале и Лувре был специальный паж для ловли блох короля.
Кровать.
Над кроватью обязательно был балдахин (навес). В Европе балдахин служил защитой от клопов, чтобы с потолка не сыпались.
Туалет.
Туалетов «цивилизованная» Европа долго не знала, справляли нужду, где придется. Например, в Лувре весь двор, каждая аллея были завалены тысячами кучек, оставленных как жителями, так и ежедневными посетителями. Встречается информация, что опорожнялись даже на лестницах, балконах и в коридорах. Знатные жильцы периодически выезжали из Лувра, чтобы дворец почистили и по возможности проветрили.
Жители парижских многоэтажек выливали в окно, нередко на головы прохожим, поэтому европейцы носили шляпы с широкими полями (стряхнул и дальше пошел). Улицы были настолько завалены дерьмом, что в распутицу по ним невозможно было пройти. Считается, что именно по этой причине во многих немецких городах появились ходули - «весенняя обувь», без них передвигаться было невозможно. Даже когда до европейцев дошло, что туалеты лишними не будут, они начали строить их не как полагается с выгребной ямой, а пристраивали с внешней стороны домов – все «удобрения» падали на головы зазевавшимся прохожим.