ответ: Особенности государств Древнего Востока:
рабы не составляли главную производительную силу общества, т.е. производством материальных благ, сельским хозяйством и ремеслом занимались в основном люди, которые считались свободными;
земля находилась не в частной, а в государственной или государственно-общинной собственности;
государство на Востоке приобрело форму "восточной деспотии", т.е. полного бесправия жителей перед лицом государства.
Строго говоря, там не было классов, т.е. групп людей, которые различались по отношению к собственности. Вместо них существовали касты — группы людей, которые различались по положению в государстве и обществе.
Сохранялась община, сохранялся восточный деспотизм. "Древние общины там, где они продолжали существовать, — писал Ф.Энгельс,– составляли в течение десятилетий основу самой грубой государственной формы восточного деспотизма... Только там, где они разложились, народы двинулись собственными силами вперед по пути развития".
Экономическое развитие этих стран почти остановилось — это принято называть восточной стагнацией. Главной причиной стагнации было то, что интересы личности подавлялись общественными интересами — интересами общины, касты, государства.
Начальный период переселения российских крестьян в Казахстан. В первое время царское правительство ограничилось переселением на казахские земли казачьих войск. В 60-х годах XIX столетия началось переселение русских крестьян из центральных районов России в Казахстан. 20 октября 1866 г. в постановлении Главного управления Западной Сибири сообщалось: "...Большинству крестьян, имеющих нравственные качества и материальные возможности, разрешается поселение в Киргизской степи...” Отсюда можно сделать вывод, что царское правительство переселяло зажиточных крестьян, на которых можно было бы опереться. Точно такое же мнение высказывает начальник Алатауского округа: "Для русской колонизации края необходимо, чтобы переселенцы были выше местных жителей во всех отношениях — в нравственном, в хозяйственном обеспечении, руководящем и других отношениях...” В этом опрометчивом заявлении видно, что царское правительство делало упор на поддержку казачьих войск. Туркестанский генерал-губернатор фон Кауфман говорил: "Только когда русские поселения широко рас ранятся в крае, будут связаны между собой, тогда они и превратятся в настоящую силу”.
Объяснение:
С середины 19 века .
1. Війни періоду Консульства (перший пункт)
У зовнішньополітичній діяльності Наполеона в період Консульства чільне місце посідала боротьба з другою антифранцузькою коаліцією (1798—1801 рр.), прагнення збільшити підвладні французам території і, використовуючи їхні ресурси, знищити свого головного супротивника — Велику Британію. Війна з другою коаліцією завершилася блискучою перемогою Наполеона. Стрімко й неочікувано для австрійців здолавши Альпи, 14 червня 1800 р. він ущент розгромив їх під селищем Маренго.
Наполеонівські війни — поняття, яким визначають війни, що вела Франція та її союзники в періоди Консульства (1799—1804 рр.) та Імперії Наполеона I Бонапарта (1804— 1814, 1815 рр.) проти коаліцій європейських держав.
За підписаним 1801 р. Люне-вільським миром Австрію було витіснено з Італії, і вона погодилася визнати кордони Франції за лівим берегом Рейну. За Ам’єнським миром із Великою Британією, Франція повернула свої володіння у Вест-Індії, але залишила Єгипет. У війні встановився тимчасовий перепочинок, але через рік бойові дії відновилися. У союзі з Наполеоном виступала Іспанія, за до флоту якої він збирався підкорити Велику Британію. У 1802 р. Франція захопила П’ємонт в Італії, а в 1803 р. підкорила Швейцарію.
Наполеонівські війни, які розпочалися в Європі в період Консульства, хронологічно продовжували війни Великої французької революції кінця XVIII ст., проте відрізнялися за своїм характером. Незважаючи на загарбницький характер, вони сприяли поширенню революційних ідей та руйнуванню «старого порядку». Вони велися в інтересах французької буржуазії, яка прагнула закріпити свою перевагу в континентальній Європі. Головними противниками Франції в наполеонівських війнах були Велика Британія, Австрія та Росія.
2. Війни періоду Першої імперії(другий пункт)
У серпні 1805 р. сформувалася третя антифранцузька коаліція (1805 р.). На відміну від попередніх, своєю метою вона проголосила не боротьбу з революційною Францією, а опір загарбницькій політиці Наполеона I. Останній, у свою чергу, збирався завдати головного удару Великій Британії. Із цією метою Наполеон готував велику армію вторгнення. Однак спочатку він вирішив вивести з гри слабку Австрію, і рушив туди зі своїми основними силами. 20 жовтня 1805 р. в битві біля міста Ульм на Дунаї він примусив капітулювати головну австрійську армію. Однак майже одночасно із цією перемогою французи зазнали поразки. 21 жовтня 1805 р. в найбільшій морській битві XIX ст. біля мису Трафальгар, неподалік Гібралтарської протоки, об’єднаний французько-іспанський флот був майже повністю знищений британською ескадрою адмірала Гораціо Нельсона.
У листопаді 1805 р. Наполеон переможним маршем увійшов до Відня. На до австрійцям прийшла російська армія. 2 грудня 1805 р. під Аустерліцем (територія сучасної Чехії) відбулася «битва трьох імператорів». Наполеон I вщент розгромив об’єднану армію австрійського імператора Франца II та російського імператора Олександра І. Унаслідок цього третя антифранцузька коаліція розпалася. У 1806 р. Наполеон I примусив Франца II зняти із себе титул імператора Священної Римської імперії німецької нації. Відтепер підвладні Францу II землі називалися Австрійською імперією, а він сам став імператором Францом І.
У липні 1806 р. Наполеон I створив із 16 південнонімецьких держав Рейнський союз під своєю протекцією. Це прискорило появу четвертої антифранцузької коаліції (1806—1807 рр.). Наполеон діяв швидко й рішуче. 14 жовтня 1806 р. відбулися дві вирішальні битви під Ієною та Ауерш-тедтом, у яких його війська знищили прусську армію. 27 жовтня 1806 р. Наполеон урочисто вступив до Берліна.
21 листопада 1806 р. в Берліні імператор французів підписав декрет про Континентальну блокаду, за яким залежним від нього й союзним країнам заборонялося торгувати, підтримувати поштові та інші зв’язки з Великою Британією. Порушникам заборони загрожувала конфіскація майна. Однак ця заборона більше зашкодила торгівлі французів, ніж британців.