Межиріччя, або по-грецьки Месопотамія, - регіон, "остовом" якого є рівнина між руслами Тигру і Євфрату, двох річок, що впадають в Аравійське море Індійського океану. Предки сучасних людей заселили Месопотамію приблизно тоді ж, коли і долину Нілу, після чого, як і в доісторичному Єгипті, стали освоювати котрі технології, провідні до перетворення первісного стада в організовані спільноти, де стали розвиватися зачатки економічного життя.
Порівняльні зіставлення Єгипту і Межиріччя допустимі, оскільки точки відліку історії цих цивілізацій щодо близькі один одному. При цьому, незважаючи на відносну географічну близькість обох регіонів, упродовж перших двох тисяч років поки не знайдено свідоцтв прямих, інформаційно значущих контактів (якщо не вважати можливих військових зіткнень на периферії стратегічної досяжності починаючи з останньої третини третій тис. До н.е .). Це дозволяє розділити загальне і особливе у генезисі обох цивілізацій, і в тому числі в їх економічному розвитку.
При відомих відмінностях у природно-географічних характеристиках Єгипту і Межиріччя, ці регіони мають і чимало спільних рис. Наносні відкладення двох річок забезпечили підвищену родючість земель. Схожі і технології, що дозволяють отримати максимальну вигоду з цього чинника: необхідність у іригації, проведення якої передбачає мобілізацію мас людей.
Межиріччя також було багате глиною, але на відміну від Єгипту не мало великою кількістю каменю, придатного для будівництва. Основним матеріалом для споруд Стародавньої Месопотамії була цеглина з висушеної на сонці або обпаленої глини. Через недовговічності будівель з цього матеріалу багато будівельних досягнення цієї цивілізації до нас не дійшли.
Ще одна різниця гається в етнічній основі. Починаючи з архаїчного періоду стародавнього Єгипту і аж до Нового царства можна говорити про єгиптян як про одну й ту ж нації, що говорить на одній мові, неминучі діалектичні відмінності якого нівелюються єдністю писемності. Зі свого боку, історія Межиріччя - це історія різних народів, які витісняють або поглинаючих один одного. Багато хто з них створювали стійкі держави, але лише Вавилонії вдалося об'єднати їх на час в "імперію".
СВОБОДА, в метафизическом смысле, есть самопроизвольно начинать состояние; в практическом – независимость воли от принуждения чувственности.
(Задаваясь вопросом, почему человек делает вот так, а не иначе, мы забываем о простой вещи – как только мы сказали «почему» , мы уже исключили свободу. Свобода в том и состоит, когда человек действует не «почему» , а от себя начинает ряд действий (т. е. «начинает состояние») . Начинает ряд действий не по причине каких-то внешних, сторонних на него воздействий, а потому, что именно его «Я» так хочет) .
Есть три разных типа свободы. Они принципиально отличны друг от друга, хотя, естественно, все взаимосвязаны.
1). Свобода воли – свойство человека, благодаря которому он может определять себя по отношению к добру и злу, на сколько он видит их. Это свойство внутреннего самоопределения. Эта свобода присуща человеку по природе, и над нею ни кто и ни что не властно.
2). Свобода права, возможности выбора в практической жизни (свобода действий) .
3). Духовная свобода (о которой внешний, нехристианский мир ничего не знает) . Под духовной свободой в христианстве разумеется власть над самим собой (имеется ввиду не просто сила воли, а не грешить).
1802 год- Министерская реформа.Замена коллегий министерствами,а так же учреждение Комитета Министров.
1803 год - указ о "вольных хлебопашцах"
1804 год-университетский устав.Введение автономии университетов