На загальносвітовий процес залучення жінок у політику вплинув феміністський рух «який ставив завдання домогтися надання жінкам виборчих прав». У результаті основним мотивом жіночого лідерства виявляється прагнення пробитися до політики. Це не дивно, оскільки політика тривалий час залишалася долею чоловіків. Адже у чоловічому світі основною цінністю була влада, тому прагнення пробитися до неї було одним з основних у русі за рівноправність чоловіків і жінок. Прорив жінок у політику був наслідком не тільки руху за рівноправність, але він обумовлений і «глибинними структурними змінами у соціумі та, насамперед, — значним збільшенням частки жіночої праці у суспільному виробництві». У трудову діяльність жінки втягнені були вдало, але це потягнуло за собою появу нових проблем: неоднакова з чоловіками оплата за рівноцінну працю, проблема «подвійної зайнятості», а отже, спроб вивільнитися з однієї зі сфер задіяності жінки (або родина, або кар'єра). У галузі політики це виявилося у більшій активності жінок у низових партійних організаціях.
Особливість місії проявилася в тому, що Тетчер змогла відчути необхідність зміни моделі попереднього розвитку Великої Британії. У поєднанні з її інтуїцією, вмінням орієнтуватися в ситуації — ці практичні навички дали світові феномен тетчеризму.
Загальновідома важливість психологічного фактора у формуванні стилю політичного лідерства, вплив якого взагалі багато в чому базується саме на цьому аспекті. Якщо говорити про особистісні характеристики Тетчер, то, як відомо, за нею закріпився титул «залізної леді».
Самій їй більше подобалося називати себе «політиком переконання», що ґрунтувалося на тому, що у своїй політиці вона, зазвичай, керувалася обставинами, але при цьому послідовно дотримувалась «генерального» неоліберального підходу. Взагалі їй притаманна цілеспрямованість, твердість. Опитування суспільної думки показували, що її поважали як політика, але не любили; британців дратували деякі її вчинки тільки через те, що вона була жінкою, чоловіку вони легше б пробачили це. Як приклад можна навести вирішення силовими методами Фолклендської кризи, чи її стиль ведення засідань кабінету міністрів, де вона звичайно брала ініціативу на себе. Якщо їй треба було домогтися проведення якого-небудь рішення без особливих ускладнень, вона викладала на самому початку свої позиції, чим забезпечувала потрібний результат. Багато говорили про авторитарний стиль її керування партією (хоча і до того прем'єр у консерваторів відігравав авторитарну роль) і країною. Це може підтвердити приклад її відносин із кабінетом міністрів, де вона тримала тільки тих, хто був їй потрібний у даний момент і часто усувала міністрів навіть без пояснення причин, результатом чого з'явилася найбільша кількість перестановок у кабінеті, який вона очолювала. У своїх промовах та інтерв'ю вона знову ж займала наступальну позицію. При цьому їй не можна відмовити у таких притаманних жінкам характеристиках, як гнучкість, інтуїція; часто кажуть, вона інстинктивно відчувала розвиток ситуації. Те, що вона жінка, автоматично працювало на неї, чим вона вміла користуватись. Попри те, що Тетчер віддавала перевагу, щоб у ній бачили не жінку, а політика, вигідною була хоча б та обставина, що міністри — чоловіки, а прем'єр — жінка. Кожен британець вважається джентльменом, якому складно сперечатися із жінкою, тим більше привселюдно.
Маргарет Тетчер як політичного лідера наділяють характеристиками мужності, твердості, цілеспрямованості тощо. У той час, як для жіночого стилю загалом властиві м'якість, поступливість, уміння йти на компроміси, пошук найбільш прийнятної для всіх лінії поводження у політиці. Причиною даного протиріччя є, очевидно те, що Тетчер часто доводилось бути першою: перша жінка — голова консервативної асоціації студентів в Оксфорді, перша жінка — міністр тіньового кабінету консервативної партії, лідер опозиції, прем'єр-міністр. І хоча зараз жінка в політиці вже не рідкість, як і жінка — лідер, прем'єр-міністр, усе-таки це ще не повсякденне явище. Жінки своєю більшістю значно активніші у низових партійних організаціях; якщо ж жінка пробивається до вершин політики, зазвичай вона змушена виявляти удвічі більшу активність, рішучість і цілеспрямованість, ніж чоловік, щоб довести свою компетенцію у цій сфері. Виявившись на такому рівні влади, вона не тільки починає діяти відповідно до чоловічого стандарту поводження, а характеристики твердості, десь навіть жорстокості стають для неї більш прийнятними, їй властивими. Хоча останнім часом гається визначена тенденція до пом'якшення жіночого стилю політичного лідерства у зв'язку з тим, що жінці стало легше стати до політики.
Подробнее - на -
Объяснение:
• 12 таблиц
• Было разделение властей (на три ветви)
• Существовало народное собрание – имело законодательную функцию (там выбирали консулов, народных трибунов; принимались законы; решался вопрос об объявлении войны и заключении мира; отчет консулов, привлекали к ответственности)
• Сенат (избранный магистрат автоматически становился членом Сената причем пожизненным) – управлял важными делами сегодня, вел суды, управлял казной)
• Функционировал магистрат – должность при исполнительной власти (он избирался) – контролировали соблюдение закона
• Народ был источником суверенитета
• Система сдержек и противовесов
• Управлял государством консул, которого избирали на 1 год – он набирал войско, предлагал законы, командовал армией
• Должности в управлении не оплачивались
Афинский полис при Перикле:• Должности могли заниматься любым гражданином Афин – и причем должности оплачивались «вознаграждением» за потраченное время, в которое человек мог бы работать и поэтому бедные тоже участвовали в упрвлении
• Выборы были заменены жребием – из-за него все могли участвовать в управлении, в деятельности Совета пятисот, буле, ареопаге и гелиэе (суд присяжных)
• Действовал Совет пятисот
• Народное собрание – повестка дня выносил в буле – контролировало деятельность всех должностных лиц – верховный орган власти, который принимал законы, решал вопрос о войне и мире, вопрос о заключении/расторжении договоров с другими полисами, избирал должностных лиц – все граждане могли высказаться и все там участвовали
• Стратег был и избирался голосованием
• Все граждане проходили докимасию
Сходства:• И Рим, и Афины – республики
• Народное собрание было везде
Различия:• В Афинах должности обязательно оплачивались, это была мотивационная политика, а в Риме – нет
• В Риме был Сенат, а в Афинах не было, только Народное собрание
• Законодательная инициатива была у всех афинян, а в Риме ей обладали только консулы и трибуны
• В Афинах Народное собрание обсуждало и голосовало, а в Риме – оно собиралось только для голосования
Иван III (1440-1505), великий князь московский (с 1462), сын Василия II Темного, отец Василия III Ивановича. В правление Ивана III сложилось территориальное ядро единого Российского государства, началось складывание центрального государственного аппарата. Присоединил Ярославль (1463), Новгород (1478), Тверь (1485), Вятку, Пермь и др. При нем было свергнуто монголо-татарское иго («стояние на Угре» 1480), составлен Судебник 1497, развернулось большое строительство в Москве, вырос международный авторитет Российского государства, произошло оформление титула — великий князь «всея Руси».
Великий князь Московский Иван III родился 31 января 1440 года.
«Иван был человек крутого нрава, холодный, рассудительный, с черствым сердцем, властолюбивый, неуклонный в преследовании избранной цели, скрытный. Чрезвычайно осторожный; во всех его действиях видна постепенность, даже медлительность; он не отличался ни отвагою, ни храбростью, зато умел превосходно пользоваться обстоятельствами; он никогда не увлекался, зато поступал решительно, когда видел, что дело созрело до того, что успех несомненен.
Забирание земель и возможно прочное присоединение их к Московскому государству было заветною целью политической деятельности Ивана III; следуя в этом деле за своими прародителями, он превзошел всех их и оставил пример подражания потомкам на долгие времена. Рядом с расширением государства Иван хотел дать этому государству строго самодержавный строй, подавить в нем древние признаки земской раздельности и свободы, как политической, так и частной...»
«В 1492 году Иван III принял решение Новый год исчислять не с 1 марта, а с 1 сентября, так как это гораздо удобнее для народного хозяйства: подводились итоги урожая, готовились к зиме, играли свадьбы».
«Иван III территориально расширил Русь: когда в 1462 году он принял престол, то государство составляло 400 тыс.кв.км, а после его смерти, в 1505 году, оно составило более 2 млн.кв.км