Катари заперечували всю ієрархію Римо-католицької церкви, таїнства, служби, культи святих, ікони, хрести, святу воду, індульгенції. Вони засуджували десятивідсотковий церковний податок. Катари визнавали один головний обряд-таїнство, що заміняв у них хрещення і причастя. Через цей обряд, людина відносилася до вищого розряду «досконалих», «друзів Божих». Врятуватися міг тільки «досконалий», яких були сотні, а прості віруючі - катари, яких було десятки тисяч, врятуватися не могли. Можливо, через цю догми хрестовий похід проти катарів досяг своєї мети, а сам орден не став масовим. «Досконалий» катар був аскетом. Вони заперечували воскресіння, роблячи виняток лише для грішників, які будуть покарані переселенням в тіла тварин. На чолі кількох катарських громад стояв єпископ, при якому перебували три духовних особи - старший син, молодший син і диякон. Дияконом могла стати жінка.
У 1176 ліонський купець П'єр Вальдо створив в Ліоні громаду і почав проповідувати Євангеліє. Вальденси вели суворо доброчесний б життя, вважаючи своїм ідеалом ідеал бідності. Вони заявляли, що слід коритися тільки хорошим священикам - таким, які ведуть апостольське життя. Тільки такі бездоганні священики мають право відпускати гріхи. Подібне вчення завдавало сильний удар тодішній церкві. Вони оголосили, що кожен хто праведно живе має право проповідувати і тлумачити Святе Письмо. Вони призначали своїх священиків, не спілкувалися з католицьким духовенством. Стали заперечувати право католицької церкви мати власність, збирати податки, відкидали таїнство.
Чим відрізнялися їх погляди від католицького вчення:
1) Відсутність ієрархії у системі
2) Заперечення таїнств та всіх супроводжуючих елементів у церкві (херсти, вода і т.д)
3) Ведення аскетичного життя
4) Право кожного дійсно віруючого проповідувати та відпускати гріхи
5) Жінка могла бути дияконом – феміністичний аспект
6) Віра у реінкарнацію, на відмінно від життя душі у раю.
Объяснение
У Римі і багатьох провінційних центрах було зорганізовано навчання для дітей. Так, приватні вчителі або у себе вдома, або в громадських місцях, або просто у садах збирали групи дітей і за плату навчали їх читати, писати і рахувати. Це відбувалося так: вчитель вимовляв букви і слова, а учні повторювали їх вголос, потім він на навощеній дощечці писав букви і слова, а учні списували їх. У подібних початкових школах вчилися діти віком від 7 до 12 років.
Наступною ланкою освіти була "граматика", де курс навчання тривав чотири роки. Приміщення таких шкіл прикрашалися погруддями письменників і філософів. Тут учні читали і коментували уривки з творів поетів і письменників, робили письмові вправи. Грецька і латинська літератури вивчалися як окремі предмети. Досягши 36 років, учні переходили до школи "риторики", яку можна порівняти із сучасною вищою школою.
Подібні школи користувалися великою популярністю, оскільки, незважаючи на посилення імператорської влади, в країні продовжувало цінуватися мистецтво красномовства. Самі імператори надавали кошти на утримання шкіл латинської і грецької риторики. "Ритори" – вчителі красномовства були частими гостями в маєтках аристократії. Вони вчили своїх слухачів мистецтву побудови фраз, вишуканості мови, організовували змагання слухачів, переможцям, як правило, дарували книгу.
У Римській імперії продовжували розвиватися історичні центри наукової думки - власне Рим, Олександрія, Пергам, Родос, Афіни, Карфаген, Массилія. В Олександрії існували Музейон і бібліотека, в Афінах - славнозвісні філософські школи, засновані ще Платоном (Академія) і Арістотелем (Лікейон).
Великими культурними центрами залишалися Пергам і Родос, куди приїздили діти римської знаті завершувати свою освіту. А біля міста Пергам виник крупний науково-медичний центр - Асклепіон.
Объяснение:
2 система Система маузавар В районах Центральной Индии, завоеванных Ост-Индской компанией во время шин с маратхами и выделенных в так называемые Верхние провинции в составе Бенгальского президентства (ныне Уттар Прадеш и Мадхья Прадеш), была введена система, получившая название «маузавар» или «малгузари». Особенностью ее было то, что фискальной единицей и владельцем земли считалась деревенская община в целом. Но налог раскладывался на каждого общинника в Отдельности, я при нарушении хотя бы одного срока внесения налога даже одним общинником принудительно распродавались земли всей деревни. Скупали их обычно судейские или налоговые чиновники, таким образом превращавшиеся в заминдаров, отличавшихся от бенгальских только тем, что суммы, которые они должны были вносить в казну, периодически пересматривались и увеличивались.
В итоге: По мере того как Индия становилась колонией, политика Компании стала все более определяться результатами борьбы за участие английской промышленной буржуазии в (Колониальных прибылях. Это нашло свое выражение в растущей роли парламента в управлении Индией. Хартия Компании возобновлялась примерно (каждые 10 лет. Это сопровождалось ожесточенной политической борьбой в Англии.