Протягом усієї війни британці вдало використовували свою перевагу на морі задля захоплення прибережних американських міст, але контроль над сільською місцевістю (де на той час мешкало 90 % населення) значною мірою було втрачено через відносно невеликий розмір сухопутної армії. Французький внесок у війну був вирішальним і досяг своєї кульмінації у перемозі французького флоту в Чесапікській битві, що призвела до підписання акту про капітуляцію Другої Британської армії у місті Йорк 1781 року. Згідно з Паризьким договором 1783 року, було визнано суверенітет США над територією, що простягається від кордонів сучасної Канади на півночі, Флориди на півдні та річки Міссісіпі на заході.
На початок 60-х років XIX ст. США посідали друге місце у світі з виробництва промислової продукції. Загальний обсяг США у світовому виробництві у 1860 р. становив 17 %, тоді як у 1820-му лише 5. Частка населення, зайнятого в сільському господарстві, зменшилася з 90 % наприкінці XVIII ст. до 60 у 1860 р. У період розвитку промислового перевороту збільшився потік фахівців, особливо інженерів, кваліфікованих ремісників, механіків, вуглекопів та ін. Разом із фахівцями проникав іноземний капітал (у 1790—1860 рр. він становив 500 млн дол.), його вкладали переважно в залізничне будівництво. Імміграція стимулювала промисловий переворот, але сама була наслідком іншого процесу — швидкого капіталістичного розвитку країн Європи, насамперед Англії.
У 1860-му промисловий переворот в основному завершився в найрозвинутіших північно-східних штатах, що отримували 67,3 % вартості промислового виробництва країни. Під час перевороту плантаторський Південь перетворився на "внутрішню колонію" з неминучою механізацією її промислового сектору. Проте до Громадянської війни становлення фабричної системи мало другорядне значення, оскільки переважало виробництво з первинного обробітку сільськогосподарської сировини — бавовнику, тютюну, рису, цукрової тростини. У зоні колонізації промисловий розвиток набув форм, які не мали аналогів у Західній Європі. Капіталістичні відносини запозичили із Західної Європи та уже заселених районів США.
Тому невелике, в тому числі домашнє, виробництво, що стихійно виникало на Заході США, підприємства з ручною працею, створені в першій половині XIX ст., швидко механізувалися. У найновіших штатах, де промисловість лише формувалася, навіть маленькі майстерні з кількома робітниками часто мали паровий двигун. Заснування міст на Заході передувало систематичній колонізації. До 1860 р. вартість виробленої промислової та сільськогосподарської продукції була майже однаковою. У промисловості країни працювало майже 20 млн осіб, здебільшого як наймані робітники на транспорті і в сфері торгівлі. Одночасно на п'ятирічний термін господарства фермерів на Далекому Заході звільняли від податків. Таким чином, створювали умови для формування товарного господарства, конкурентного на сільськогосподарському ринку не тільки всередині країни, але і за її межами.
Отже, на нових заселених землях мануфактурний етап у розвитку промисловості був не таким тривалим або його взагалі не було. Традиційні стадії капіталістичної еволюції в цьому регіоні були менш тривалими, ніж на Північному Сході, де гався значно коротший мануфактурний період, порівняно із західноєвропейським. Окрім того, значний територіальний поділ праці зумовив спеціалізацію Заходу в основному на переробці харчової продукції, лісоматеріалів, виготовленні сільськогосподарської техніки. Завершення промислового перевороту на Північному Сході — передумова і фундамент для індустріалізації західних і південних штатів у наступний період.
Объяснение:
