17 век усилил тенденцию становления мировой цивилизации. Географические открытия, приток драгоценных металлов из колоний в Европу разложению феодальных отношений и развитию капитализма. Эти процессы не были синхронны. Если в Западной Европе происходит разложение феодализма, то в центральной и восточной Европе усиление феодального гнета, известное как «второе закрепощение крестьян», а в России вообще происходит первое закрепощение крестьянства. В это время образуется ряд заморских колониальных империй (Испании Англии, Нидерландов, Франции) и ряд континентальных империй. Таковыми были Польша (Речь Посполита), Швеция, а также превращалась в мощную по размерам континентальную империю и Россия.
Для России 17 век – это время тяжелейших испытаний. С одной стороны, в результате «революции цен» в 17 веке цены в России на товары сельскохозяйственного производства выросли в 3-4 раза, ремесленную продукцию в 2 раза. Все это тяжким грузом пало на плечи трудящихся, производителей, обострило положение народных масс еще не до конца преодолевших разруху опричнины и Ливонской войны. Господствующие классы, пытаясь решить проблемы, идут на дальнейшее закрепощение крестьянства, усиливают эксплуатацию народных масс. В ответ - сопротивление крестьян, казаков, посадских людей выливается в 17 веке в крестьянские войны, городские восстания; на этот век приходится знаменитое дело патриарха Никона и раскол православной веры. Поэтому историк В.О.Ключевский не случайно назвал 17 век «бунташным».
С другой стороны, после смерти Ивана Грозного правил его сын Федор Иванович (1584 – 1598) - слабый и безвольный царь. После его смерти пресеклась династия Рюриковичей. Началась борьба за власть внутри страны, которой воспользовались внешние силы в надежде ликвидировать государственную самостоятельность России. На протяжении всего столетия России пришлось вести напряженные боевые действия с Речью Посполитой и Швецией, отбиваться от набегов Крымского хана.
Объяснение:
Біблія є найвідомішою у світі книгою, яка існує вже більше трьох тисяч років і на сьогоднішній день перекладена на тисяча двісті мов. Як визначають дослідники, Біблія посідає перше місце у світі не тільки за кількістю видань і своїм значенням, а й за кількістю вдячних читачів і величчю того впливу, який вона має на культуру людства і його розвиток.
Перш за все, цей вплив пов’язаний з тим, що у Біблії проголошується слово Боже, у яке щиро вірять і християни, й іудеї. Крім того, цінність цієї книги полягає у її гуманістичних глибинах і моральності, адже на сторінках Біблії сплелися у вічному двобої плотське і духовне, звірине й людське, гріх і каяття, бунтарство і терпіння, помилки й прозріння, добро і зло, рабська покора і гідність, страх і геройство, кривда і правда. І третя причина безсмертя Біблії криється у її надзвичайно витонченій словесності.
У Біблії представлені пророцтва, повчання, молитви, любовна лірика, релігійні гімни, народні пісні, житія святих, оповіді, перекази, воїнські повісті, притчі, історичні літописи, юридичні та релігійно-ритуальні закони, епос, легенди і міфи. Тому я вважаю, що ця книжка буде цікавою для кожного читача, незалежно від його власних уподобань, національності, освіти, статі й віку. А особливо важливою для духовного й морального вдосконалення людства, на мій погляд, є Книга псалмів, яка входить до Книг Старого Заповіту.
До Книги псалмів у своїй творчості зверталося багато українських письменників, бо вона є невичерпною скарбницею ння й мудрості, вона дозволяє донести до читачів і розкрити усю свою велич звичайним художнім словом. Черпаючи натхнення з біблійних текстів, українські поети й письменники різних епох прагнули до духовного вдосконалення навколишнього світу. Ця ідея наповнює твори українських митців, починаючи від стародавньої літератури і закінчуючи сучасними творами.
Біблійну мудрість у вигляді художніх та поетичних творів до українського читача доносили такі видатні автори, як Г. Сковорода, М. Шашкевич, М. Максимович, П. Гулак-Артемовський та багато інших, не менш відомих письменників і поетів. А великий Кобзар Т. Шевченко в біблійній історії про ізраїльський народ побачив багато спільного з тогочасними негараздами українців. Спираючись на Біблію, він склав для своїх співвітчизників своєрідні молитви — «Псалми Давидові».
Завдяки Святому Письму українцям вдалося пронести через товщу століть віру в свій народ і в свого Бога, в життєву силу рідної країни. Книга книг зміцнювала надію наших предків у те, що за умов дотримання заповідей Божих вихід з неволі буде обов’язково знайдений. Біблія й сьогодні стверджує любов до ближніх як запоруку гармонії світу, і сьогодні вона залишається невичерпним джерелом покаяння і мудрості, пізнання істини й морального самовдосконалення.
