1. Історичні описи українських земель мають давню історію, що сягає кількох тисяч
років. Самі початки писемної історіографії на українських землях пов'язуються з
діяльністю київських літописців, які складали різні літописи. Один з найвідоміших
історичних документів, що стосується українських земель, - "Повість минулих літ",
відома як "Повість временних літ" або "Повість літ минулих". Вона була написана в
Києво-Печерській лаврі у XII столітті та охоплює період з VIII по XI століття.
У подальшому історичні описи українських земель були створені багатьма
істориками, дослідниками та літописцями. Значний внесок у розвиток української
історіографії зробили такі діячі, як Михайло Грушевський, Володимир Антонович,
Дмитро Яворницький та інші. Їхні праці описують історію українських земель від
найдавніших часів до сучасності.
2. Осередки розвитку історичної науки залежать від періоду та контексту. Основні
осередки розвитку історичної науки на теренах України включають:
Ці осередки сприяли розвитку української історіографії та внесли значний внесок у
вивчення історії українських земель.
Київська школа історії: Виникла у середньовіччі, коли Київ був центром Київської
Русі. Відомі історики того часу, такі як Нестор Літописець, створили ранні історичні
праці, що відображали події на теренах України та Київської Русі.
•
Галицько-Волинська школа історії: Існувала в період Галицько-Волинського
князівства (XII-XIV століття). Історики цього періоду, наприклад, НесторЛітописець Галицько-Волинський, складали літописи, що стали важливими
джерелами для вивчення історії цього регіону.
•
Грушевський школа історії: Пов'язана з іменем Михайла Грушевського, видатного
українського історика. Грушевський був автором великого історичного твору
"Історія України-Руси", який охоплює весь період історії українських земель від
найдавніших часів до початку XX століття.
•
Сучасні українські історичні школи: Включають різноманітні дослідницькі центри,
університети, інститути та інші наукові установи, де проводяться дослідження
історії України та українських земель. Серед них можна виділити Національну
академію наук України, Інститут історії України, Інститут археології, історії та
етнології НАН України та інші.
У Японії існує конституційна монархія, де правителем є імператор, але реальна влада перебуває в руках прем'єр-міністра та його уряду. У Японії дуже важливе поняття групи, і влада націлені на те, щоб забезпечити благополуччя та розвиток суспільства як цілого, а не posse personalis - особисту владу конкретної людини. Високий рівень формальності та дотримання закону в Японії відображається відносинами влади до людини. З одного боку, держава відповідає за захист прав та свобод людини, а з іншого - індивідуалізм не є значимою цінністю, тому водночас у Японії відчуття "принадлежності групі" може бути сильним, а влада може виступати як гарант стабільності та порядку в суспільстві. В цілому, відносини влади в Японії до людини можуть бути охарактеризовані як захисні, орієнтовані на суспільне благо й формальні.