На Юге среда вызвала к жизни плантационное хозяйство, а с ним рабство, несовместимое с капиталистическим духом английских переселенцев. Именно рабство и крупное землевладение сделали Юг отличным от Севера. Встроенное в развивающееся буржуазное общество рабство придало этому обществу противоречивый характер, внеся добуржуазные, традиционные черты (патернализм, кастовость). Антиномичность свойственна всем структурам Юга: от экономики до менталитета.
Источник: Север и Юг: два общества в одной Америке(можешь почитать))
На початок XX ст. у побуті населення українських земель відбулися суттєві зміни. Вони були викликані стрімкою технологізацією виробництва та модернізаційними процесами, що охопили суспільство, насамперед урбанізацією, зростанням освіченості та
господарської діяльності українців тощо. Зміни у побуті обумовили певні зрушення і в звичаях та традиціях українського населення.
1. Людина і навколишнє середовище
Розвиток людської спільноти залежить поряд з іншими факторами від особливостей географічного розташування і природних умов, на яких вона існувала. Українські землі розташовані у південно-східній частині Європи.
Майже не дві третини території українських земель складали розлогі чорноземи, що завжди були головним багатством народу, а в одночас – постійною причиною зазіхань сусідів на них.
Життя на цих землях впливало на формування характерних рис суспільного життя українців. Родючі ґрунти дозволяли українським селянам успішно вести одноосібні господарства на відміну від їхніх північних сусідів – росіян, де бідні ґрунти і суворий клімат примушували селян об’єднувати свої зусилля для спільної праці. Ці особливості спричинили формування різної ментальності і соціально-економічної організації народів.
Переважну більшість українського народу наприкінці XVIII ст. складали селяни, які здавна трудилися коло землі, жили в мальовничих селах і не квапилися зміняти їх на міські житла. Промислова революція поступово впливала на цю ситуацію, однак і наприкінці ХІХ ст. селяни складали 95% населення України.
2. Зміни в житті українців під імперською владою
Наприкінці XVIII ст. землі, заселені українцями, опинились у складі Австрійської та Російської імперських політичних систем, життя в яких суттєво відрізнялося від звичних умов. Обидві імперії були величезними територіальними об’єднаннями, що складалися з центру та підвладних територій, заселених різними народами.
Імперії мали централізовану структуру управління з особою імператора на верхівці владної піраміди. Виконання законів і розпоряджень імперського уряду покладалося на численне чиновництво. З-поміж різноманітних завдань, що покладалися на імперське чиновництво, найважливішим було збирання податків. Але використовувалися вони не на місцеві потреби, а на реалізацію імперських планів і, ясна річ, на потреби самих чиновників. Усіма засобами впливу імперія виховувала в них покору і вірність, наголошуючи, що це є головним моральним і релігійним обов’язком громадян. Відтак більшість населення поступово пристосовувалася до імперських порядків і вважала їх цілком розумними
3. Поселення і житло
Оскільки більшість населення українських земель на початку ХІХ ст. складали селяни, міста й містечка були лише невеликими торговельними та адміністративними центрами для найближчих околиць. Перехід під імперську владу спричинив зміни у вигляді і значенні українських міст. Внаслідок того, що міста Наддніпрянщини стали центрами зосередження імперської адміністрації, у кожному губернському й повітовому місті з’явився адміністративний центр з площею, навколо якої споруджували адміністративні установи. Центральні вулиці й площі деяких міст вимощувалися бруківкою та освітлювалися гасовими ліхтарями. Однак переважна більшість вулиць залишалася незабрукованою і майже непрохідною у дощову пору року.
