Революция Мэйдзи – система социально-экономических, военных и политических реформ в Японии 1868-1889 годов. Благодаря им Япония стала одним из развитых и могущественных государств мира. Годы Мэйдзи существенно изменили все сферы жизни японцев. [3]
Во главе страны в Японии в то время был император, но реальная власть принадлежала полководцу – сёгуну. Сёгун – в переводе означает «командующий» является представителем более влиятельного клана. Более 250 лет Японией правил клан Токугава. Императоры же посвящали себя искусству, наукам, обрядам. Спустя какое-то время правительство сёгуна стало вызывать всё больше недовольства у людей. Тогда последний сёгун Ёсинобу вернул реальные полномочия и государственную власть императору, и в 1867 году власть получил император Муцухито. Годы его правления и получили название «революция Мэйдзи». В 1868 году в Японии было создано новое правительство, которое провозгласило указ об управлении страной. Согласно ему, сёгунат Токугава был упразднён, а управлять государством теперь предстояло императору и его правительству. Правительство решило лишить бывшего сёгуна всех титулов и земли. Естественно, за него заступились сторонники бывшего сёгуната и выступили против правительства. Таким образом, в Японии началась Гражданская война. Шла она чуть больше года, больших жертв не было. В результате этой войны сёгунат был повержен. [2]
Началом перемен в стране послужила программа 15-летнего императора Муцухито, которая называлась «Клятва пяти пунктов». Первый пункт гласил, что будут созываться совещания по управлению народом, и мнение общества будет считаться. Во втором пункте говорилось о единодушности всех людей, без различия на высший и низший класс. Третий – с гражданскими и военными чинами будут обращаться хорошо, чтобы те, исполняя свои обязанности, чувствовали удовольствие. Четвёртый – старые обычаи будут забыты, стёрты, а нация пойдёт по Пути Неба и Земли. И, наконец, пятый пункт гласил, что Япония будет познавать все нации мира, чтобы империя достигла высшего расцвета. Помимо этой программы, людей порадовал сам император, который стал выходить в свет, лично возглавлял войско, переименовал город Эдо в Токио, который позднее стал столицей Японии. [3]
Во время реставрации было проведено много реформ. Для начала была осуществлена административная реформа. Сёгунат был ликвидирован, система административного деления тоже. С 1871 года вместо княжеств, вводились 72 префектуры. Князьям, так называемым «даймё», нужно было отдать свои земли императору, если они не выполняли этого, у них отнимали их силой.
Что касается правительственной реформы, то структура правительства представляла три палаты: главную, левую и правую. Главная палата – это кабинет (совет) министров. В него входили министры и советники. Вместе с императором совет управлял государством.
Правительством также была проведена военная реформа. В январе 1873 года правительство ввело в стране всеобщую воинскую повинность для мужчин, достигших 20 лет. Новая армия императора стала создаваться только из крестьян. Отдельно от армии были образованы подразделения полиции.
Были нововведения и в социальном плане. В стране вводилось равенство всех сословий (крестьян, купцов, ремесленников). В 1869 году императорское правительство образовало два сословия – титулованное и нетитулованное дворянство. К первому относились аристократы и даймё ликвидированных ханов, а ко второму – самураи. [1]
Чтобы урегулировать финансы государства, власти страны провели земельную и налоговую реформы. Собственники земельных участков стали налогоплательщиками, а устанавливаемый единый земельный налог составил 3% от стоимости земельного участка. Данные преобразования существенно пополнили государственную казну, но вызвали социальную дифференциацию в стране, что привело к крестьянским волнениям. [2]
В области образования были проведены следующие реформы. Во-первых, был принят закон об образовании, который сначала вводил школы по французскому образцу, а затем по немецкому. Теперь девочки и мальчики учились вместе. Во-вторых, в Японии стали открываться университеты и педагогические институты.
Также в стране стали появляться новые технологии, а рост промышленности не знал предела. В 1872 году была открыта первая железная дорога, которая соединила Токио с Иокогамой. В 1877 году А.Белл провёл телефонную линию между теми же Токио и Иокогамой.
Жизнь в Японии изменилась. Деревянные дома заменились каменными, появились различные газеты и журналы. Итогом многочисленных реформ эпохи Мэйдзи стала Конституция. Данный документ определял статус императора и всех органов власти, а еще закреплял права и свободы граждан. В 1890 году Конституция вступила в силу. [1]
Эпоха Мэйдзи превратила Японию в очень развитое государство конкурировать с другими государствами на международной арене. Всё это произошло благодаря императору Муцухито. Вот как Япония совершила прыжок от феодализма к империализму.
Объяснение:
К. II була прихильницею абсолютизму й стосовно України проводила політику, спрямовану на остаточну ліквідацію її держ. автономії та інкорпорацію її тер. до Російської імперії. У листоп. 1764 К.Розумовського було звільнено з посади гетьмана, а сам гетьманату інститут ліквідовано. Для управління Україною була створена 2-га Малоросійська колегія на чолі К.||
За рекомендацією К. II (вона не довіряла результатам попередніх переписів нас. в Гетьманщині) 1765–69 було здійснено Генеральний опис Лівобережної України, у ході якого складалися списки місц. оподатковуваного нас. та обліковувалися його земельний фонд й ін. майно.
Прагнучи зарекомендувати себе перед зх. країнами як "освіченого монарха" (див. Освічений абсолютизм), К. II сприяла пожвавленню сусп.-політ. життя в імперії, в т. ч. в Україні, зокрема ініціювала вибори депутатів до Законодавчої комісії з вироблення "Нового Уложення" (див. Комісія законодавча 1767–1768) та складання "наказів" депутатам від різних верств нас. В роботі комісії взяли участь представники від центр. урядових установ, дворянського стану (див. Дворянство), нас. міст, козаків і навіть від державних селян. К. II власноруч написала і свій "наказ" до комісії, в основу якого поклала низку прогресивних для свого часу ідей, зокрема про поділ влади, реліг. толерантність, гуманне поводження із заарештованими тощо.
У 1760–80-х рр. були остаточно ліквідовані укр. козац. військо, запороз. військо, лівобережні й слобідські козацькі полки, а також традиційний адм.-військ. устрій в Україні. На тер. 5 колиш. слобідських козацьких полків було утворено Слобідсько-Українську губернію. Її центром ставав Харків, а колиш. полкові міста Охтирка, Суми, Ізюм і Острогозьк (нині місто Воронезької обл., РФ) перетворені на провінційні містечка. Решта населених пунктів перейменовувалась у військ. слободи. Із п'яти козац. слобідських полків були сформовані гусарські полки (див. Гусари), що увійшли до складу рос. армії.
Лівобереж. козац. полки також були реорганізовані. На базі цих полків за указом від 28 черв. 1783 було створено 10 регулярних кавалерійс. полків, що теж увійшли до складу рос. армії. Повне злиття укр. козац. війська з рос. армією відбулося 1789 і 1791, відтоді всіх укр. військовиків офіційно стали називати так само, як і рос., – солдатами і офіцерами.
23 квіт. 1775 спец. рада при К. II розробила детальний план ліквідації Нової Січі та її збройних сил. Проти Січі в черв. 1775 кинули регулярні військ. частини, що по завершенні тогочасної рос.-турец. війни поверталися з театру бойових дій. За чисельністю вони в 10 разів переважали збройні сили козаків Січі. Після зайняття Нової Січі тамтешні оборонні споруди були повністю зруйновані, там було розміщено рос. гарнізон.
Натомість було створено принципово новий, імперський адм.-політ. апарат. У адм. і суд. установах переважну більшість місць посіли представники місц. еліти. Більша частина козацької старшини перейшла на службу до нової влади.Спочатку старшинські чини були зрівняні з рос. військ. табельними чинами (див. Табель про ранги 1722), потім, 1784, – скасовані (залишилися тільки офіцерські чини). За указом К. II від 3 трав. 1783 на тер. Лівобереж. та Слобідської України було юридично затверджено кріпацтво.
Після секуляризації церк. і монастирських земельних володінь, здійсненої згідно з указом від 10 квіт. 1786, православна церква в Україні повністю втратила свою автономію, а після приєднання до Рос. імперії Правобереж. України (1793) там була ліквідована Українська греко-католицька церква: унійні єпархії були скасовані, їхнє майно конфісковано, унійні храми передавалися православним. Під тиском імперської адміністрації до правосл. Церкви 1794–95 перейшло понад 1,5 млн греко-католиків.
За роки правління К. II Україна була остаточно позбавлена власної військ. сили, власних держ. інституцій і власної церкви. Це призвело до того, що українці на тривалий час втратили перспективу нац. розвитку.
Разом з тим у результаті російсько-турецької війни 1768–1774, російсько-турецької війни 1787–1791 та 3-х поділів Польщі до складу Рос. імперії ввійшли майже всі етнічні укр. землі, окрім Галичини, Буковини та Закарпатської України, а також Крим. п-ів.
1787 К. II здійснила подорож на південь України і до вже завойованого Криму. Під час відвідування Катеринослава (нині м. Дніпропетровськ), заснованого Г.Потьомкіним і названого на її честь, імператриця брала участь у закладці фундаменту Свято-Преображенського собору. 1792 вона схвалила пропозицію місц. властей Катеринослава встановити на тер. міста їй пам'ятник. (Щоправда, відкриття останнього відбулося набагато пізніше – 1846; пам'ятник проіснував до лют. 1917.)
У гуманітарній сфері політика К. II відзначалася посиленою русифікацією нац. земель, що входили до складу імперії: 1766 Синод видав указ Києво-Печерській лаврі друкувати тільки ті книги, що пройшли його цензуру, 1769 за указом того ж Синоду укр. книги в церквах були замінені на моск., а букварі укр. мовою були повністю вилучені з ужитку.
условное название совокупности этические перемещения в Европе