Что касается собственно религии древней Греции, то (если не брать во внимание удивительно яркую и тщательно разработанную мифологию) она не содержала в себе ничего оригинального. У греков никогда не было ни священных книг, ни богословия, ни религиозно-нравственных заповедей. Жрецы не составили здесь могущественной корпорации и не играли значительной политической роли, как это было, например, в Египте.
Если египетское духовенство являлось средой, в которой культивировалась богословская мысль, медицина, математика, если израильское духовенство боролось за нравственное воспитание народа, то греческие жрецы были только совершителями ритуалов, произносителями заклятий и устроителями жертвоприношений. Поэтому многие религиозные представления были оформлены здесь не богословами в подлинном смысле слова, а поэтами - прежде всего Гомером и Гесиодом.
Війна 1914–1918 рр. розгорнулася між двома угрупованнями держав – Троїстим союзом, який об’єднував Німеччину, Австро-Угорщину та Італію, та Антантою, до якої входили Франція, Росія та Велика Британія.
Основною причиною кризи було небачене загострення суперечностей між провідними країнами світу в економічній, військовій і колоніальній сферах. Особливо гостре економічне суперництво виникло між Великою Британією та Німеччиною, яка наприкінці XIX – на початку XX ст. випередила Велику Британію за темпами індустріалізації, а її частка у світовому промисловому виробництві перевищила частку Британії. Між ними також існувало гостре військово-морське суперництво. Тоннаж військових кораблів Німеччини збільшився з 1880 р. по 1914 р. у" 15 разів, а Великої Британії – в 4 рази. Німецький флот за всіма показниками став другим у світі після британського, і різниця між ними постійно скорочувалась.
Другою причиною війни був той факт, що на початку XX ст. розвиток науково-технічного прогресу призвів до появи нових, потужніших засобів винищення людей. Почалася гонка озброєнь, на якій наживалися військові корпорації. Водночас відбувалася мілітаризація економіки та свідомості величезних мас людей.
Третьою причиною війни було прагнення правлячих кіл провідних країн світу подолати внутрішньополітичні кризи, наростання революційного і національно-визвольного рухів у радикальний б – готуванням до війни.
Не до геополитических задач было России в то время. "Не до жиру, быть бы живу" - это как раз подходящая характеристика ситуации. Борис был талантливым и изворотливым политиком и сумел удержать от нападения сразу трех грозных хищников: Речь Посполитую, Швецию и Турцию. Причем не с могущественного союзника, а используя противоречия как между этими державами, так и противоречия внутри них. Заигрывал с англичанами, открыл им свободную беспошлинную торговлю через Архангельск. Но самое главное его достижение - мир на востоке, окончательный перевод на свою сторону недавно покоренных казанских татар, башкир и ногайцев. В последовавшее затем Смутное время эти народы не то что не ударили в спину загибавшейся стране, но и войсками выгнать поляков и навести порядок. Тут заслуга именно Федора Иоанновича и Бориса Годунова