Перший київський князь (1362-1394) із династії Гедиміновичів, син Великого князя Литовського Ольгерда. Охрещений матір'ю за православним обрядом, вихований на слов'янських звичаях і традиціях, він не був сприйнятий в Києві як чужинець і швидко порозумівся з місцевим боярством. В нечисленних документах, що збереглися з тих часів, Володимир Ольгердович іменує себе «З Божої ласки князь Київський».
Объяснение:
Внаслідок Битви на Синіх Водах литовсько-руські війська Великого князя Литовського Ольгерда Гедиміновича розбили орди монголо-татарських правителів та їхніх союзників на чолі з Київським князем Федором Івановичем. Київ увійшов до складу Великого князівства Литовського.
Як володар Київського князівства провадив самостійну політику, карбував власну монету. Виступив проти політики обмеження удільних князів. За даними «Хроніки Биховця», був позбавлений столу 1392 року[3]. Програвши 1394 року війну з Вітовтом Великим, мусив поступитись Київським князівством. Вигнаний з Києва Вітовтом, отримавши замість нього Копиль, Слуцьк. Востаннє підписався під миром Вітовта з Орденом від 1398 року.
Спартанских мальчиков с самого детства растили как будующих сильных войнов, готовых встать на защиту своего отечества. Порой с детьми очень жестоко обращались (так например новорожденного подвешивали над обрывом, и только если он начинал двигаться, малыша оставляли в живых), порой дети умирали из-за тяжелых занятий и голода. Также с самого детства мальчиков учили кратко и правльно выражать свои мысли, никогда не показывать слабости и стоять за свою родину до самого конца.
Именно благодаря такому подходу к воспитанию сильнейшие и храбрейшие войны жили в спарте. Они не раз совершали великие подвиги и оправдывали многие годы проведенные в учебе. Примером мужества и силы спартанцев нам может послужить их знаменитый подвиг, когда триста храбрых войнов до конца остались стоять за соё отечество, за Спарту и всю грецию, произошедший в в сражении при Фермопильском ущелье, в далеком 480 году
