Важные победы в Северной войне не могли быть достигнуты без существенных сдвигов в экономике страны. Понимание необходимости и стремление к экономической независимости, интересы повышения обороно государства требовали ускоренного строительства крупных предприятий обеспечить армию и флот оружием, снаряжением и обмундированием.Инициатором строительства крупной промышленности стало государство. 43% крупных мануфактур и заводов в первой четверти XVIII века были построены на казённые (государственные) средства. При этом 51% предприятий составляли металлургические и металлообрабатывающие заводы, а также суконные, кожевенные, парусиновые и другие мануфактуры, занятые снабжением армии и флота.Железоделательные заводы строились в центре страны, а также в Карелии. Особенно большое значение приобрёл Уральский металлургический район. Большинство уральских заводов были для своего времени очень крупными и технически хорошо оснащёнными. К 1725 г. в России уже выплавлялось до 800 тыс. пудов чугуна, что являлось одним из высоких показателей в Европе. С 20-х гг. XVIII в. начался вывоз в страны Западной Европы первоклассного русского железа. Одновременно строились медеобрабатывающие заводы, закладывались серебряные рудники. Среди промышленных центров видное место занял Петербург, где были построены крупнейшие в стране предприятия: Адмиралтейская верфь (10 тыс. работных людей), Арсенал, пороховые заводы и т.д.
ПРАБАТЬКІВЩИНА СЛОВ’ЯН (за мовними даними) — територія, яку займали давні слов’яни, носії праслов’янської мови, в часи до їх розселення по історично засвідчених місцях проживання. Питання це є складним і загальноприйнятого розв’язання не має. Воно вирішується гол. чин. на основі лінгв. даних, оскільки окр. ареали пам’яток матеріальної культури і палеоантропол. залишків здебільшого не збігаються з межами тер. поширення відповід. мов. Разом з тим самі по собі лінгв. дані не можуть забезпечити формулювання остаточних висновків про територію П. с., необхідно враховувати також відомості археології, історії, антропології, етнографії та ін. З лінгв. даних найважливіше значення для висвітлення питання про П. с. має топоніміка (зокрема гідроніміка), давні лекс. запозичення в праслов’ян. мову з ін. мов і в ін. мови з праслов’янської та результати реконструкції структур. елементів праслов’ян. мови в їх відношенні до елементів ін. індоєвроп. мов, а коли йдеться про одиниці лекс. складу, — також у їх ролі позначень природ. реалій, здавна специфічних для певних територій. З часом П. с. не залишалася незмінною, вона переміщувалася й розширювалася, її найдавніша територія знаходилася там, де ранні праслов’яни (не пізніше серед. І тисячоліття до н. е.) виділялися з-поміж сусідніх з ними предків ін. індоєвроп. народів — прабалтів, прагерманців та ін. Це могло мати місце в пд.-сх. частині Центр. Європи, можливо, в серед. Подунав’ї або в пн. Прикарпатті. На наступному етапі відбулося, очевидно, значне переміщення П. с. у пн. напрямі приблизно до верхів'я р. Прип'яті. Звідси почалося поширення праслов'ян на сх. до Дніпра (можливо, спочатку по території північніше Прип'яті з наступним переміщенням на пд. по правобережжю Дніпра і на зх. до Вісли та Одера). В 6 ст. звідси почалося масове розселення слов'ян через Наддністрянщину і Карпати на Балкани. У 9 ст. слов'яни займали вже значну територію в Сх. і Центр. Європі від Адріатичного й Егейського морів до Балтійського м. і Ладозького оз. та від правобережжя Ельби (Лаби) до лівобережжя Дніпра. Див. також Слов'янські мови.
