XIX век ознаменовался наступлением западных держав на Китай. Решающая роль в «открытии» Китая принадлежала Великобритании, которая стремилась превратить весь мир в рынок сбыта своих товаров и источник сырья.
Предприимчивыми дельцами было найдено средство, при которого можно было выкачивать деньги из Китая, — опиум. С конца XVIII в. в Индии колонизаторы заставляли крестьян выращивать опийный мак, с тем, чтобы потом везти его в Китай. Опиум стал для китайцев подлинным бедствием. Те, кто попадал в наркотическую зависимость, не жалели никаких денег для его покупки. Золото и серебро из Китая широким потоком уходило в Англию.
В марте 1839 г. в порт Кантон, через который шла главная торговля опиумом, с войсками прибыл посланник императора династии Цин для искоренения контрабандной торговли. Войска окружили поселение колонизаторов и заставили англичан сдать весь опиум, который был уничтожен. В сентябре 1840 г. в Кантон прибыли английские военные суда. До 1842 г. продолжалась Первая опиумная война. Китай потерпел поражение и был вынужден открыть для иностранной торговли пять своих портов. Договор оформил захват англичанами острова Гонконг, который был передан в «вечное владение» Великобритании. Опиум стали ввозить в еще больших количествах. Англичане получили право экс- территориальности, т.е. неподсудности китайским законам, и право на организацию сеттльментов — поселений, где можно было жить, не подчиняясь законам Китая.
Объяснение:
Объяснение:
Скоріше за все генуезькі біженці змогли недалеко поширити чуму — весною 1347 р. вона була зафіксована в Константинополі, а звідти поширилася на Балкани і узбережжя Анатолії. Візантійський історик Никифор Григорій[en] у 16-му томі своєї праці «Історія Візантії» так виклав ці події: «Близько цього часу опанувала людей тяжка чумоподібна хвороба, яка, рухаючись від Скіфії і від гирл Дунаю, панувала ще у першу весну. Вона залишалася весь цей рік, проходячи тільки по берегах, і спустошувала як міста, так і села, і наші, і все, які послідовно простягаються до Гада[21] і Стовпів Геркулесових. Наступного року вона відправилася і до островів Егейського моря; потім вразила Родос, також Кіпр і жителів інших островів» Візантійський імператор Іоанн VI Кантакузин також вказував на те, що чума почалася навесні 1347 р. у «країні гіперборейських скіфів» (Таврія) і поширилася на Понт, Фракію, Македонію, Грецію, Італію, острови Середземного моря, Єгипет, Лівію, Юдею, Сирію.
Влітку 1347 р. хвороба дісталася до Єгипту, Сирії і Месопотамії, восени — до Італії (Венеція, П'яченца, Сардинія). Є думки, що саме тоді зрештою допливли до батьківщини генуезці,[22] хоча це викликає значні сумніви. Жителі Генуї (згідно зі свідченями Г. де Мюссе) не пустили корабель зі своїми хворими земляками. Він, начебто, був змушений пристати до Марселя. Дванадцять галер прибило до узбережжя Сицилії. І моровиця поширилася по Європі…
1 листопада 1347 р. спалах чуми відмічений у Марселі. Є легенда, що генуезці цілком не винні, вони по дорозі мовляв усі загинули, а якраз марсельські моряки занесли чуму після того, як в Середземному морі побачили корабель, над яким кружляла величезна кількість птахів. Французи наблизилися до нього і побачили, що весь екіпаж мертвий, а птахи клюють трупи людей, по палубі шастають чорні пацюки. Було також багато дохлих пацюків. Поки моряки допливли до Марселя, багато з них вже захворіли…
У січні 1348 р. «Чорна смерть» дійшла до Авіньйона[23], потім почалося поширення її по теренах Франції. В Авіньйоні смертність була так велика, що не було ніякої можливості ховати небіжчиків у землі. Тоді папа Климент VI освятив річку і урочисто благословив кидати в неї тіла померлих від чуми людей.
До початку 1348 р. чума вже поширилась по Іспанії, де загинули королева Арагону і король Кастилії. До кінця січня чумою були охоплені всі великі порти південної Європи, у Середземному морі плавали кораблі, повні трупів.
2.1458,32
3.12
4.32