комплекс заходів, що здійснюються на державному або громадському рівні з метою захисту і збереження об'єктів історико-культурної спадщини та історичного середовища в цілому. Включає в себе облік (виявлення, наукове вивчення, класифікацію, державну реєстрацію), консервацію, реставрацію, музеєфікацію, належне утримання й використання пам'яток.
Цілеспрямовані пошуки старожитностей почали широко здійснюватися протягом 18 ст., однак ставлення до них обмежувалося фіксацією й описом. Лише з початком 19 ст. наукова та культурна громадськість почала порушувати питання про охорону пам'яток старовини й мистецтва. До 1917, за умов відсутності відповідного законодавства та системи державних органів охорони пам'яток, вивчення і збереження старожитностей базувалися на громадській ініціативі й меценатстві. На українських землях, які входили до складу Російської імперії, істотний внесок у вирішення питань збереження культурної спадщини зробили наукові товариства, губернські вчені архівні комісії та статистичні комітети, зокрема, Київська археографічна комісія, Київське товариство старожитностей і мистецтв, Київське товариство охорони пам'ятників старовини та мистецтва, Київське церковно-археологічне товариство, Товариство дослідників Волині, Харківське історико-філологічне товариство, Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет та ін. Значна пам'яткоохоронна діяльність була пов'язана також із підготовкою і проведенням на теренах України Археологічних з'їздів. У Західній Україні, що перебувала у складі Австро-Угорщини, зокрема в Галичині, протягом 19 — початку 20 ст. діяли центральна та місцеві громадські комісії з вивчення й охорони пам'яток архітектури, історії та мистецтва. Значну увагу збереженню укр. старовини приділяло Наукове товариство імені Шевченка. Однак наслідком перебування українських земель у складі інших держав стало вивезення до столиць метрополій найцінніших пам'яток, особливо до Санкт-Петербурга і Москви у зв'язку з діяльністю на теренах України Імператорської археологічної комісії та Московського археологічного товариства.
1917 за Української Центральної Ради та Української Народної Республіки розпочали діяльність Центральний комітет охорони пам'яток старовини і мистецтва в Україні та відділ музеїв і охорони пам'яток старовини й мистецтва генерального секретарства (згодом — народного міністерства) освітянських справ, Київський археологічний інститут. 1918 за Української Держави справа контролю за вивченням та збереженням старожитностей покладалася на відділ охорони пам'яток старовини і мистецтва у складі головного управління мистецтв і національної культури. 1919—20 нагляд за пам'ятками здійснювало народне міністерство народної освіти УНР, а в прифронтових районах — культурно-освітній відділ при головній управі Генерального штабу військ УНР. На територіях, контрольованих радянською владою, діяв Всеукраїнський комітет охорони пам'яток мистецтва і старовини при народному комісаріаті освіти УСРР. Головне зусилля в цей час спрямовувалися на фізичне збереження старожитностей і творів мистецтва, разом із тим уперше було оголошено їх державний захист, започатковано загальну реєстрацію, заходи із запобігання незаконним археологічним розкопкам і вивезенню культурних цінностей, розроблено проекти законодавчих актів про охорону пам'яток. Проте численні визначні культурні цінності в період 1917—22 було втрачено, особливо багато загинуло поміщицьких палаців і садиб.
Щоб Угорщина не стала прикладом для інших країн ОВД
Объяснение:
Отримавши інформацію про те, що радянські війська не тільки не залишають Угорщину, а навпаки прибувають до неї, 1 листопада І. Надь оголосив про вихід країни з ОВД та її нейтралітет. М. Хрущов не міг цього допустити, щоб Угорщина не стала прикладом для інших країн ОВД. Тому 3 листопада в Угорщину ввійшли радянські війська та війська союзників по Організації Варшавського договору.
Взято з «Всесвітня Історія (Полянський) 11 клас"
с. 96
угроза новой войны со швецией и нападения со стороны турции заставили польшу пойти на перемирие с россией. 17 мая 1634 г. начались переговоры о мире в селе семлево на реке поляновке (между вязьмой и дорогобужем). в результате 3 июня того же года был подписан поляновский мирный договор, восстанавливавший предвоенный status quo (за исключением серпейского уезда, отходившего россии).
польский король владислав iv ваза за откуп в 20 000 рублей отказался от притязаний на российский престол и титула «царь московский». поляки отдали тело царя василия iv ивановича (шуйского), умершего в плену в 1612 г. в гостынинском замке.
результатом смоленской войны стало охлаждение отношений между россией и протестантской коалицией европейских государств, которая также потерпела поражение в военной кампании 1630 – 1635 гг., завершившейся пражским перемирием.
причины поражения россии в войне 1632 – 1634 гг. с польшей– стратегические и оперативные ошибки командования (позднее начало кампании 1632 г., пассивные действия под смоленском осенью 1633 г., крайняя медлительность резервов и снабжения); – наличие южного фронта, направленного против малороссийских казаков, крымских и ногайских войск и отвлекавшего часть войск, прежде всего дворянской конницы, с западного направления; – недостаточная подготовка полков нового строя.