Раннє християнство поширювалось завдяки проповіді Євангеліє учениками Христа Апостолами. Ними були написані книги Нового Завіту та сформована християнська община.
27 — 30 р. — діяльність Ісуса Христа.
34 — 36 рр. — диво на шляху в Дамаск. Навернення апостола Павла в християнство.
Общини первісного християнства складалися з бідних людей. Представників заможних класів були одиниці, і вони не відігравали особливої ролі в общинах. У цьому розумінні первісне християнство було релігією пригноблених. Церкви, — у сучасному розумінні як окремої будівлі для збирання членів общин — не було. Збиралися в приватних приміщеннях.
У період раннього християнства в общини дедалі більше почали вливатися заможні люди, які утворювали всередині общин особливий соціальний і поволі захопили керівництво ними. Християнські общини, які почали називатися парафіями, об'єдналися в значніші одиниці — єпископії на чолі з єпископами та митрополії на чолі з митрополитами. Таким чином, це стало початком виникнення церковного духівництва, і з часом відбувалось закріплення такого порядку речей.
Объяснение:
Подавляющее число верующих (92,7%) в Кыргызской Республике мусульмане. К христианам относит себя 8% верующих: русские традиционно исповедуют православие, немцы делятся на католиков и лютеран. Протестантские движения (баптисты, пятидесятники, адвентисты) включают как русскоязычное население, так и киргизов[1]. Есть в Кыргызской Республике также малочисленные группы бахаи, иудеев, буддистов.
В 2009 году в Кыргызской Республике был принят закон «О свободе вероисповедания и религиозных организациях в Кыргызской Республике», который ужесточил деятельность религиозных организаций: для регистрации общины необходимо 200 членов, миссионерство существенно ограничено
Объяснение:
Реконкиста началась сразу же после завоевания большей части Пиренейского полуострова арабами в первой половине VIII века. Она шла с переменным успехом, что было связано с феодальными распрями, заставлявшими пиренейских христианских властителей сражаться друг с другом, а также со своими мятежными вассалами. Это в ряде случаев вынуждало христианских правителей заключать временные союзы с мусульманами. С другой стороны, раздоры существовали и среди арабских князей, которые в ходе борьбы за власть обращались за к христианам.