Во внутреннем управлении России в период временщиков надобно отметить прежде всего некоторые изменения в административных порядках Петра Великого. Было уже указано, что при Екатерине I был образован верховный тайный совет (1726), вследствие чего уничтожена должность генерал-прокурора и умалено значение сената и отчасти синода. В политическом отношении верховный тайный совет в глазах его учредителей был средством против временщиков, а потом и против самой самодержавной власти. В административном же отношении совет восполнял недостаток такого законодательного учреждения в системе Петра Великого, каким была до Петра боярская дума. Именно верховный тайный совет вел все управление государством, вследствие личной бездеятельности Екатерины I и Петра II. За то, что совет покусился на ограничение верховной власти, он был уничтожен (1730); права сената и должность генерал-прокурора были восстановлены; но тотчас же возникло подобное уничтоженному совету учреждение – кабинет. Оказалось, что и при императрице Анне надобно было сосредоточить руководство делами в одном «вышнем правительстве», так как сама императрица не занималась делами. Таким образом администрация Петра Великого была дополнена высшим законодательным учреждением. В составе этой администрации были произведены затем некоторые другие перемены с целью ее упрощения. В особенности упрощено было местное управление, так как губернские учреждения Петра Великого найдены слишком сложными и дорогими. К экономии должно было тогда стремиться потому, что народ был, можно сказать, разорен войнами начала XVIII ст. Приходилось облегчать и уменьшать податные тяготы, терпеть и прощать недоимки, давать большую, чем при Петре, свободу деятельности торговым и промышленным людям. Верховный тайный совет старался это делать с большим вниманием; наоборот, «бироновщина» не хотела знать народной бедности и жестоко тянула средства из народа
У 1474 р. наступник араґонського престолу Фердинанд узяв шлюб із королевою Кастилії Ізабеллою. 1479 р., коли Фердинанд вступив на престол Араґону, вважається датою об’єднання двох королівств у єдину Іспанію. А втім, процес реального об’єднання Кастилії та Араґону розтягнувся надовго. Обидві частини держави суттєво різнилися. Фердинанд та Ізабелла активно взялися до формування єдиної держави із сильною центральною владою. Різні за характером, вони були єдині у своєму релігійному фанатизмі та прагненні до абсолютної влади. Усе, що заважало цьому, підлягало знищенню: іновірці, місцеві вільності, комунальні права, привілеї дворян тощо. Монархи активно підтримували священну інквізицію. Після зміцнення влади і наповнення скарбниці Фердинанд та Ізабелла приступили до вирішення останнього завдання Реконкісти — завоювання Ґранади — володіння мусульман на крайньому півдні Піренейського півострова.
Після нетривалої війни 2 січня 1492 р. над сторожовою вежею двору ґранадських емірів було піднято іспанський прапор. Умови капітуляції емірату були для арабського населення сприятливими. Вони зберігали свою землю та віру. Проте із моменту завоювання всі обіцянки почали порушуватися. На землях Ґранади шаленіла інквізиція, почалося насильницьке хрещення. У 1502 р. королівське подружжя видало указ, згідно з яким кожен мавр чи єврей повинен був або хреститися, або залишити Іспанію. Цей указ започаткував масовий виїзд із Іспанії мусульман та іудеїв, що призвело до занепаду торгівлі, ремесел, сільського господарства, до знелюднення багатьох теренів.
Ціною об’єднання Іспанії стали сотні тисяч вигнанців та економічний занепад багатьох районів. Ці негативні наслідки на той час не були такими відчутними, вони проявилися дещо пізніше, бо саме тоді Колумб відкрив Америку, з якої до Іспанії ринуло стільки золота і срібла, що занепад економіки нікого особливо не схвилював.
Есть разные оценки. Кто-то считает (Латвия, Эстония, Польша ну и сегодняшняя Украина), что они не связаны с Русью. А другие считают наоборот (Белоруссия, РФ). Это зависит от политических предпочтений населения