Собор Покрова Пресвятой Богородицы, что на Рву (или Собор Василия Блаженного) представляет собой православный храм на Красной площади в Москве, памятник русской архитектуры. Строительство собора велось с 1555 по 1561 год.
Собор объединяет десять церквей, часть из которых освящены в честь святых, дни памяти которых пришлись на решающие бои за Казань.
Центральная церковь сооружена в честь Покрова Богородицы, вокруг которой группируются отдельные церкви в честь: Святой Троицы, Входа Господня в Иерусалим, Николы Великорецкого, Трёх Патриархов: Александра, Иоанна и Павла Нового, Григория Армянского, Киприана и Иустины, Александра Свирского и Варлаама Хутынского, которые размещены на едином основании, и придел в честь Василия Блаженного, по имени которого храм получил второе, более известное название.
Иван Грозный повелел объединить все деревянные церкви в один каменный храм во имя Покрова Богородицы — Покровский собор.
Барма и Постник — два разных архитектора, участвовавших в строительстве. Однако, существует версия, что архитектор был один по фамилии Постник и прозвищу «Барма». Их имена стали известны только в 1895 году, когда в рукописном сборнике XVII века, найденном в архивах Румянцевского музея. Там обнаружилась запись, где летописец говорил, что «Бог даровал» Ивану Грозному «двух мастеров русских по реклу Постник и Барма».
Согласно легенде, зодчие собора Барма и Постник, а в другой версии — неизвестный зодчий, были ослеплены по приказу Ивана Грозного, чтобы они не смогли больше построить подобного храма.
Козацтво виникло на південноукраїнських землях - на території від середнього Подніпров'я і майже до Дністра (південні окраїни Київщини, Брацлавщини, Поділля). Ці землі називалися Диким Полем: після нашестя монголо-татар, а потім, унаслідок частих нападів Кримського ханства, землі обезлюділи і залишалися незаселеними. Центром козацтва стало Запорожжя - степи за порогами Дніпра.
Причини виникнення
- Наявність в українському суспільстві окремих в вільних людей, що займали проміжне становище між незаможною шляхтою та селянством.
Посилення соціального та релігійного гноблення, закріпачення селянства. Селяни та міщани тікали від феодальних повинностей та державних податків.
Постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових татарських орд.
В окремих випадках - організаторська роль місцевих, прикордонних землевласників і урядовців.
Козацтво поповнювалося вихідцями із різних верств населення: селян, міщан, шляхти.
Козаки користувалися господарськими угіддями, займалися промислами, брали участь у самоуправлінні. Для оборони від турецько-татарської агресії козаки об'єднувалися у військові загони. Вони і самі завдавали ударів татарам та туркам: спускаючись по Дніпру на своїх великих човнах - "чайках", вони нападали на татарські гарнізони, турецькі галери, фортеці.