Основними причинами Хотинської війни стали агресивна зовнішня політика Османської імперії щодо слов'янського світу, безперервні руйнівні походи запорожців на кримські й османські землі, посилення впливу Речі Посполитої на Молдовське князівство, яке вважалось васалом Отоманської Порти. Безпосереднім приводом до війни став напад у 1619 р. з території Речі Посполитої напівбандитських загонів так званих лісовчиків на Семигородчину, князь якої Габор Бетлен був османським васалом. Скориставшись цим, султан Осман II планував спочатку покарати про-польськи налаштованого молдавського князя Граціана і знову підпорядкувати Молдавію своєму впливу.Хотинська війна 1620–1621 років — війна султанської Османської імперії проти Речі Посполитої, яка завершилася 4-тижневою битвою об'єднаних сил українського козацького і польського шляхетського військ проти османсько-татарських загарбників під Хотином (звідси її назва) і поразкою османів.
Військо Речі Посполитої під командуванням коронного гетьмана Карла Ходкевича підійшло до лівого берега Дністра і зупинилось. Ходкевич запропонував козакам негайно приєднатись до нього і діяти спільно. Однак Бородавка побоювався можливого сепаратного миру поляків з османами і відповів, що дасть згоду, коли військо Речі Посполитої вступить на територію Молдавії. Це означало початок Річчю Посполитою воєнних дій безпосередньо проти Османської імперії. Після цього урядові Речі Посполитої вже не було куди відступати. До 20 серпня (н.с.) Ходкевич переправився на правий берег Дністра і заклав табір під Хотином.
На другий день до табору Речі Посполитої прибув з Варшави Сагайдачний. Його радо зустріли і командування, i прості вояки, як видатного воєначальника, прихильного до Речі Посполитої на відміну від непевного Бородавки. На чолі невеликого козацько-польського загону Сагайдачний негайно вирушив на пошуки козацького війська, щоб прискорити його рух. Вночі він наскочив на османський табір, під час сутички був поранений у руку татарською стрілою і ледве врятувався. Проблукавши цілу ніч по лісу, він на ранок вийшов до Дністра, переправився на лівий берег і добрався до козацького війська, що стояло під Могилевом.
На козацькій раді Сагайдачний розповів про обіцянки короля Речі Посполитої задовольнити козацькі прохання і тим самим привернув на свій бік частину присутніх. Тут же рада звинуватила Бородавку в невмілому командуванні, невиправданих втратах людей, нездатності забезпечити військо всім необхідним і скинула з гетьманства. Бородавку присудили до смертної кари і пізніше стратили. Гетьманом знову було обрано Сагайдачного і він протягом тижня, відбиваючись від татар, вів козаків до табору Речі Посполитої. Першого вересня (н.с.) союзники об'єднались. Наступного дня під Хотин підійшов і османський султан зі своєю армією.
Перемога в Хотинській Війні мала велике міжнародне значення. Вона примусила Османську імперію відмовитися від планів завоювання Європи. Розгром під Хотином привів у султанській Османській імперії до народного повстання, заколоту яничарів, ослаблення політичної влади (1622 р. Османа ІІ було вбито яничарами) та до посилення визвольної боротьби слов'янських та арабських народів проти османських поневолювачів. Як зазначає Петро Сас:
…на полях Хотинської війни вирішувалась не лише доля Речі Посполитої, але й значною мірою і доля християнської цивілізації
Фобос является греческим богом страха. Он сопровождает своего отца в битвах.
Родители: Арес и Афродита. В жестокого и кровожадного бога влюбилась богиня красоты Афродита, потому что был он очень красивый и невероятно смелый. У них родился "незаконный" сын Фобос.
Братья/сёстры: Деймос(ужас), Антерос(ненависть), Эрот(любовь), Гимерос(страсть) и Гармония.
Аналог: в римской мифологии отождествляется с богом Павором (сын Марса - бога войны) - богом страха.
Изображения: изображен с головой льва на щите Агамемнона.
Аполло́н (др.-греч. Ἀπόλλων), по прозвищу Феб (др.-греч. Φοῖβος Фе́бос или Фо́йбос[2] — «лучезарный, сияющий») — в древнегреческой мифологии златокудрый сребролукий бог света (отсюда его прозвище Феб, солнечный свет символизируется его золотыми стрелами), покровитель искусств, предводитель и покровитель муз (за что его называли Мусагет (Μουσηγέτης)), предсказатель будущего, бог-врачеватель, покровитель переселенцев и основывающихся древнегреческих колоний, также очищал людей, совершивших убийство. Один из наиболее почитаемых богов[3]. Олицетворяет Солнце (а его сестра-близнец Артемида — Луну).
Військо Речі Посполитої під командуванням коронного гетьмана Карла Ходкевича підійшло до лівого берега Дністра і зупинилось. Ходкевич запропонував козакам негайно приєднатись до нього і діяти спільно. Однак Бородавка побоювався можливого сепаратного миру поляків з османами і відповів, що дасть згоду, коли військо Речі Посполитої вступить на територію Молдавії. Це означало початок Річчю Посполитою воєнних дій безпосередньо проти Османської імперії. Після цього урядові Речі Посполитої вже не було куди відступати. До 20 серпня (н.с.) Ходкевич переправився на правий берег Дністра і заклав табір під Хотином.
На другий день до табору Речі Посполитої прибув з Варшави Сагайдачний. Його радо зустріли і командування, i прості вояки, як видатного воєначальника, прихильного до Речі Посполитої на відміну від непевного Бородавки. На чолі невеликого козацько-польського загону Сагайдачний негайно вирушив на пошуки козацького війська, щоб прискорити його рух. Вночі він наскочив на османський табір, під час сутички був поранений у руку татарською стрілою і ледве врятувався. Проблукавши цілу ніч по лісу, він на ранок вийшов до Дністра, переправився на лівий берег і добрався до козацького війська, що стояло під Могилевом.
На козацькій раді Сагайдачний розповів про обіцянки короля Речі Посполитої задовольнити козацькі прохання і тим самим привернув на свій бік частину присутніх. Тут же рада звинуватила Бородавку в невмілому командуванні, невиправданих втратах людей, нездатності забезпечити військо всім необхідним і скинула з гетьманства. Бородавку присудили до смертної кари і пізніше стратили. Гетьманом знову було обрано Сагайдачного і він протягом тижня, відбиваючись від татар, вів козаків до табору Речі Посполитої. Першого вересня (н.с.) союзники об'єднались. Наступного дня під Хотин підійшов і османський султан зі своєю армією.
Перемога в Хотинській Війні мала велике міжнародне значення. Вона примусила Османську імперію відмовитися від планів завоювання Європи. Розгром під Хотином привів у султанській Османській імперії до народного повстання, заколоту яничарів, ослаблення політичної влади (1622 р. Османа ІІ було вбито яничарами) та до посилення визвольної боротьби слов'янських та арабських народів проти османських поневолювачів. Як зазначає Петро Сас:
…на полях Хотинської війни вирішувалась не лише доля Речі Посполитої, але й значною мірою і доля християнської цивілізації