Іван Сірко (? – 1680) – відомий ватажок українського козацтва другої половини XVII ст., кошовий отаман Запорозької Січі (уперше обраний 1663 р.). Виступав проти політики гетьмана І. Виговського. Спочатку підтримував гетьмана Ю. Хмельницького, але після укладення Слободищенської угоди виступив проти нього. Організував і здійснив десятки переможних походів запорозьких козаків проти Османської імперії та Кримського ханства. Спираючись на підтримку козаків, завжди займав власну позицію щодо політики П. Тетері, І. Брюховецького, П. Дорошенка, Д. Многогрішного та І. Самойловича. Прагнув не допустити послаблення впливу Запорозької Січі на події в Україні. Не завжди послідовні дії Сірка інколи суперечили державницьким намірам українських гетьманів.
Провів понад 60 битв проти військ Османської імперії, Кримського ханства, ногайських орд і жодного разу не зазнав поразки.
Обирався кошовим отаманом Запорозької Січі близько 15 разів.
Під його проводом запорозькі козаки звільнили з турецько-татарської неволі близько 100 тис. бранців.
Прагнув не допустити послаблення політичної ролі Запорозької Січі та намагався активно впливати на розвиток подій в Україні.
Завжди займав власну позицію щодо політики П. Тетері, М. Ханенка, П. Дорошенка, Ю. Хмельницького та І. Самойловича.
Унаслідок того, що політичні уподобання кошового часто змінювалися, його дії інколи мали негативний вплив на державницькі устремління українських гетьманів:
1659р. Союзник І. Виговського кримський хан Мехмед-Гірей, дізнавшись про напад І. Сірка на кримських і ногайських татар, залишив зі своєю 30-тисячною ордою гетьмана;
1667 р. Дії І. Сірка перекреслили плани П. Дорошенка об’єднати Гетьманщину за до татар, коли союзник останнього калга-султан Тірей, отримавши повідомлення про напад І. Сірка на Крим, відмовився розгромити польське військо, оточене під Підгайцями на Галичині й уклав угоду з поляками.
Объяснение:
Опричнина – это государственное, дворцовое хозяйственно-административное учреждение, заведовавшее землями, отведенными на содержание царского двора. Подконтрольная только государю. Принимали участие в суде и имели право голоса.
Земщина – основная часть территории Российского государства (с центром в Москве), не включенная Иваном IV в опричнину. В него вошли города Пермского и Вятского районов, а также Рязань, Стародуб, Великие Луки и другие города; более богатые и важные города и районы были включены в опричнину. В одном районе земли опричнины и земщины обычно смешивались. Точно так же в Москве были особые улицы опричнины, а Новгород был разделен пополам. Многие помещики, которых Иван IV не хотел включать в свой особый двор, были насильно изгнаны из опричнины и переселены на земские земли. Земщина управлялась думскими боярами и древними территориальными отделами (приказами) и имела свои воинские части.
Итогами опричнины были:
1) Укрепление авторитета царской должности - самодержавие;
2) Разрушение старых феодальных порядков, начало миграции элиты (внутренней в растворении в массах; внешней – заграницу);
3) Снижение уровня влияния бояр на политику государства;
4) Раскол государства, который спровоцировал экономический упадок.
