(a) Абсолютизм поддерживал господство дворянского сословия, выделял дворянам из казны значительные суммы денег, потому дворянство поддерживало этот режим. Король всячески подчёркивал, насколько он выше любого из дворян, борясь с пережитками ещё эпохи феодальной раздробленности, но никогда не покушался на основные права дворянства.(b) С церковью, особенно католической, у абсолютных монархов иногда возникали противоречия, но в целом I сословие чувствовало себя комфортно, если не пыталось ограничить власть короля.(c) Буржуазия считалась низшим сословием, потому не могла рассчитывать на политические права. С другой стороны, она была одним из основных источников поступления денег в казну, потому государство проводило отечественной буржуазии политику протекционизма, которая уменьшала конкуренцию со стороны буржуазии других стран.Абсолютизм возник в результате ослабления органов сословного представительства. Королевская власть усиливалась ещё в предыдущие века в рамках борьбы с феодальной раздробленностью, в XVI веке в условиях религиозных войн сильная королевская власть сохранить стабильность государства и позволяла создать сильную армию, которая выигрывала войны. Начав усиливаться, королевская власть продолжала усиливаться за счёт полученных рычагов и когда религиозные войны в основном уже завершились.
2. Початок вторгнення маньчжурцев на китайські землі Маньчжурські племена, які були нащадками войовничих чжурчженей, колись завоювали Китай, мешкали за північними кордонами китайської імперії і на початку XVII ст. переживали процес політичної консолідації. Особливу роль в цьому зіграв видатний маньчжурський воєначальник Нурхаци, що зумів в перші десятиліття XVII ст. створити першу державу маньчжурів. Його син і наступник хан Абахай проголосив державу Цін (Чисте), ставши його першим правителем. До цього часу маньчжури сприйняли багато елементи китайської культури, в першу чергу деякі найважливіші принципи державного управління. Управління державою Цин було зосереджено в шести відомствах, подібних мінським. Маньчжурські правителі у своїй завойовницької політики спиралися на сильне військо, яке складалося головним чином з кінноти, розділеної на вісім армій (прапорів), у зв'язку з чим воно отримало назву «восьмизнаменну». У ході завойовницьких походів проти Китаю, Монголії та Кореї у складі цінських військ було додатково створено вісім армій, що складалися з монголів, а пізніше - вісім армій з китайців, які бажали служити маньчжурським правителям. Загальна чисельність маньчжурських збройних сил напередодні вирішального вторгнення в Китай налічувала близько 200 тис. чоловік. На початку 40-х рр.. XVII ст. маньчжури постійно здійснювали спустошливі набіги на територію Китаю, забираючи з собою тисячі полонених, яких перетворювали на рабів. Навесні 1644 мінський генерал У Саньго, який командував арміями, що охороняли підступи до Великої стіни, несподівано запропонував маньчжурському командуванню, яке готувалося до чергового набігу на Китай, пропустити їх кінноту в китайські землі. Причини, які штовхнули У Саньгуя на цей крок, не цілком ясні. Очевидно, він мав далекосяжні честолюбні плани, розраховуючи використовувати маньчжурську кінноту для розгрому повстанського руху Лі Цзичена з метою заснувати згодом власну династію. Не виключено, що свою роль зіграли і мотиви особистого характеру. За повідомленнями китайських джерел, Лі Цзичен намагався заручитися підтримкою У Саньгуя в майбутній боротьбі з маньчжурамі. Останній також був готовий до переговорів. Проте під час відвідин будинку сім'ї У Саньгуя Лі Цзичен був полонений красою його улюбленої наложниці, що не залишилося непоміченим. Дізнавшись про це, генерал замість переговорів з новим імператором встановив контакт з маньчжурамі. Спочатку маньчжури відкинули пропозицію У Саньгуя, але потім скористалися наданою можливістю і без бою подолали Велику стіну, а армія У Саньгуя приєдналася до маньчжурів у наступі на Пекін. Прагнучи підкреслити твердість свого наміру співпрацювати з маньчжурамі, У Саньго віддав своїм воїнам наказ змінити зачіску на маньчжурський лад - поголити голову спереду, а довге волосся, залишені позаду на потилиці, заплести в косу. На кілька століть ця своєрідна зачіска стала символом підпорядкування китайців нової маньчжурської цинськой влади
Объяснение:
11 июля 1867 г. царь Александр II утвердил "Временное положение об управлении в Семиреченской и Сырдарьинской областях”, а 21 октября 1868 г. — "Временное положение об управлении в степных областях Оренбургского и Западно-Сибирского генерал-губернаторства”.
Содержание и значение реформы. Вся казахская территория делилась на 3 генерал-губернаторства: Туркестанское, Оренбургское и Западно-Сибирское. Военная и гражданская власть сосредоточивалась в руках генерал-губернатора. Каждое генерал- губернаторство делилось на области. Уральская и Тургайская области относились к Оренбургскому, Акмолинская и Семипалатинская — к Западно- Сибирскому, Семиреченская и Сырдаръинская — к Туркестанскому генерал-губернаторствам. Территория бывшего Букеевского ханства в 1872 г. была включена в состав Астраханской губернии. Мангыстау (Мангышлак- ское приставство) в 1870 г. отошел под управление Кавказского военного округа, а позже включен в Закаспийскую область. Деление Казахстана на центры отвечало целям колониальной политики. Сосредоточение военной и гражданской власти в руках генерал-губернатора составляло одну из узловых задач реформ 1867— 1868 гг. К тому же, туркестанскому генерал-губернатору предоставлялось право ведения дипломатических переговоров с такими странами, как Китай и Иран.