Барщина – это труд крепостных крестьян на земле феодала за пользование землёй .В период крепостного права на Руси крепостные, то есть крестьяне, являющиеся собственностью помещиков, были обязаны выполнять различные повинности. Барщина - один из видов повинностей.
Уже в «Русской правде» Ярослава Мудрого отмечено существование барщины - отработки на земле феодала за предоставленную крестьянам в пользование землю или инвентарь. Правда, крестьяне тогда были лично зависимыми и отрабатывали на земле феодала свои долги или обязательства по договору - ряду. Широкое распространение барщина получила в 16 веке и просуществовала в России до 1917 года в виде отработочной системы.
Особенности барщины
Представляла собой физический труд крестьян на земле феодалов. Это мог быть и другой вид труда - охота, рыболовство и другие виды.
Это труд обязательный, он не зависел от соглашения сторон, а определялся законодательными нормами.
Даровой труд, то есть за него крестьянин не получал вознаграждения.
Работа производилась инвентарём крестьян.
Барщина – это форма внеэкономической зависимости крестьян от помещиков, то есть зависимости юридической, крестьяне являлись собственностью помещиков.
Даже после отмены крепостного права в России в 1861 пережитки феодализма, одним из которых была барщина, долго оставались в стране, вплоть до свержения царизма в 1917 году.
Слово « барщина» иногда употребляется в переносном смысле, когда речь идёт о тяжёлом и дешёвом труде, а также о работе, которая не приносит удовлетворения.
Например: Хожу на работу, как на барщину.
Якось п’ять тисяч рокiв тому...
Трипільська культура, що була розповсюджена на території України в VI—III тис. до н.е, овiяна загадками. Вчені досі точно не можуть сказати, звідки вона взялася і куди поділася. Дуже багато таємниць трипільці взяли з собою в небуття. І тепер археологи намагаються з’ясувати цей феномен.
Вона стала апогеєм розвитку людства періоду енеоліту. Це була справжня культура, яка випередила свій час. Трипільці за своєю діяльністю були землеробами і справжніми майстрами з обробки землі. Також вони мали високо розвинуту систему містобудування. Їх містоустрій досі дивує археологів усього світу.
Більша частина трипільських поселень зосередилася на території сучасної України, а її основним осередком стала Черкаська область. Тут розташовуються 11 поселень, iз яких найбільші — це «Тальянки», «Доброводи», «Чичиркозівка» та «Майданицьке». Усі ці об’єкти перебувають під опікою Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура», що розташований у селищі Легедзине.
Цей музей-заповідник унікальний. У його фондах зберігаються автентичні пам’ятки, яким понад 5 тисяч років. На базі заповідника функціонує археологічна експедиція.
Музей розташований у мальовничому куточку Центральної України, серед зелених пагорбів і круч Черкащини, де колись народився та жив великий Кобзар. У фондах музею зберігається одна з найбільших в Україні колекцій кераміки. Аби розмістити все, не вистачає фінансування. «Потрібні виставкові вітрини, освітлення», — говорить директор музею-заповідника Владислав Чабанюк.
Біля музею розташувалися мальовничі мазанки, оздоблені в традиціях трипільського живопису. Відвідувачі можуть потрапити всередину, відчути атмосферу і справжній трипільський дух, який насправді панує в цьому місці.
Офіційно музей-заповідник функціонує з липня 2003 року. Але археологічні роботи ведуть тут із 1981 року. Започаткував їх український археолог Володимир Круц. І за 35 років діяльності вченим удалося дослідити 49 жител. Проте їх загальна кількість сягає близько 2700 одиниць. І це лише в Тальянках. «Тому роботи тут вистачить не на одне покоління. Треба дочекатися, поки з’явиться обладнання, за до якого можна буде зробити комплексний аналіз матеріалів. Поки його ще не існує», — зауважує голова археологічної екпедиції заповідника Олексій Корвін-Піотровський.
Щороку сюди, на Черкащину, з’їжджаються студенти історичних та педагогічних університетів. «Студентам ми можемо виділити лише невеличкий обсяг роботи, адже вона потребує надзвичайної прискіпливості: один неохайний рух, і матеріал буде пошкоджено... Ця копiтка робота — це також внесок у науку» — зауважує пан Корвін-Піотровський. Таким чином студенти багатьох українських вишів Києва, Черкащини, Кіровограда мають змогу практикуватися в археологічній роботі.
До речі, для дослідження культурного шару привозили магнітометр із Великобританії. Саме той, котрим досліджували місцевість біля Стоунхенджу. Для того аби зрозуміти, де знімати культурний шар, потрібно зробити магнітну зйомку, де буде видно об’єкти, сховані під землею.
«Коли працюєш із землею, стаєш землезалежним», — діляться науковці. Саме тому ця місцевість не відпускає вчених зi своїх історичних обіймів.
