Місце народження: село Пустовійтівка Лубенського полку біля міста Ромни (тепер – Сумська область) Походив з української шляхти. Був військовим осавулом, потім - суддею Війська Запорозького низового, 1762 року обраний кошовим, але того ж року, після зустрічі в Москві з царицею Катериною II, усунутий з посади. У січні 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала Петра Калнишевського кошовим. За доблесть у російсько-турецькій війні 1768 — 1774 pp. Військо Запорозьке дістало подяку від цариці, кошовий отаман був нагороджений кавалером найвищого ордену Російської імперії — ордену Андрія Первозванного, йому було присвоєно військовий чин генерал-лейтенанта. Відстоював права Запоріжжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга. Намагався посилити свою владу і обмежував права старшини та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства і торгівлі у запорозьких степах і тим самим перешкоджав планам Росії в колонізації причорноморських степів та посиленні російської присутності в Україні. 4 червня 1775 року 100-тисячне військо під командуванням генерал-поручика Петра Текелі, повертаючись із турецької війни, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще було на турецькому фронті. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою. Разом зі старшиною його було заарештовано i на пропозицiю Потьомкіна довічно заслано до Соловецького монастиря, куди він прибув у кiнцi липня 1776 р. У 1792 р. Петро КАлнишевський переведений в одиночну в'язницю бiля Поварнi. Указом нового Iмператора Росiї Олександра Павловича від 2 квiтня 1801 р. був помилуваний за загальною амнiстією та отримав право на вiльний вибiр мiсця проживання. За свoїми лiтами (йому йшов 111 рiк) і станом здоров'я залишився ченцем у монастирi, де й помер на 113 році життя - 1803 року. Похований Петро Калнишевський на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором.
Испания и Португалия складывались как единые, централизованные государства в условиях завершения реконкисты, что сказалось на некоторых особенностях их исторического развития. В результате реконкисты к концу XIII в. в руках у арабов оставались лишь незначительные владения на юге Испании — Гранадский эмират со столицей Гранадой. Вся остальная территория Пиренейского полуострова была освобождена от арабов. Испания оставалась ещё разъединённой на Леоно-Кастильское и Арагоно-Каталонское королевства, из которых каждое в свою очередь распадалось на множество феодальных сеньорий.
Васи́лий Иванович Шу́йский — последний из Рюриковичей на русском престоле, русский царь c 1606 по 1610 годы (Васи́лий IV Иоа́ннович). Представитель княжеского рода Шуйских (суздальская ветвь Рюриковичей). После низложения жил в плену у поляков. Шуйский пытался укрепить войско после унизительных поражений, нанесённых царской армии сторонниками Лжедмитрия. При нём в России появился новый воинский устав — результат переработки немецких образцов. В то же время усилились центробежные тенденции, наиболее заметным проявлением которых было восстание Болотникова, подавленное только в октябре 1607 года. В августе 1607 года на смену Болотникову пришёл новый претендент на престол — Лжедмитрий II. Царские войска были разбиты под Болховом (1 мая 1608). Царь со своим правительством был заперт в Москве; под её стенами возникла альтернативная столица со своей правительственной иерархией — Тушинский лагерь. Царь Василий Шуйский не был популярен в народе. По этому поводу интересна цитата историка В. О. Ключевского: Царём Василием мало кто был доволен. Главными причинами недовольства были некорректный путь В. Шуйского к престолу и его зависимость от кружка бояр, его избравших и игравших им как ребёнком, по выражению современника.
Походив з української шляхти. Був військовим осавулом, потім - суддею Війська Запорозького низового, 1762 року обраний кошовим, але того ж року, після зустрічі в Москві з царицею Катериною II, усунутий з посади. У січні 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала Петра Калнишевського кошовим. За доблесть у російсько-турецькій війні 1768 — 1774 pp. Військо Запорозьке дістало подяку від цариці, кошовий отаман був нагороджений кавалером найвищого ордену Російської імперії — ордену Андрія Первозванного, йому було присвоєно військовий чин генерал-лейтенанта. Відстоював права Запоріжжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга. Намагався посилити свою владу і обмежував права старшини та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства і торгівлі у запорозьких степах і тим самим перешкоджав планам Росії в колонізації причорноморських степів та посиленні російської присутності в Україні. 4 червня 1775 року 100-тисячне військо під командуванням генерал-поручика Петра Текелі, повертаючись із турецької війни, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще було на турецькому фронті. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою. Разом зі старшиною його було заарештовано i на пропозицiю Потьомкіна довічно заслано до Соловецького монастиря, куди він прибув у кiнцi липня 1776 р. У 1792 р. Петро КАлнишевський переведений в одиночну в'язницю бiля Поварнi. Указом нового Iмператора Росiї Олександра Павловича від 2 квiтня 1801 р. був помилуваний за загальною амнiстією та отримав право на вiльний вибiр мiсця проживання. За свoїми лiтами (йому йшов 111 рiк) і станом здоров'я залишився ченцем у монастирi, де й помер на 113 році життя - 1803 року. Похований Петро Калнишевський на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором.