В Україні Упродовж 60-80-х рр. XIX ст. відбувався промисловий переворот, тобто перехід від мануфактур до заводів і фабрик.
Особливо швидкими темпами розвивалися вугільна, залізорудна і металургійна промисловість, зосереджена в Донецько-Криворізькому басейні. На кін. XIX ст. Україна перетворилася на вугільно-металургійну базу Російської імперії: вона давала майже 65% усього вугілля імперії, понад 50% чавуну і трохи менше 50% заліза і сталі.
Нарощували виробництво традиційні для України галузі промисловості по переробці сільськогосподарської продукції - цукрова, винокурна, мукомельна. На кін. XIX ст. Україна давала 85% загальноросійського виробництва цукру, 50% усього тютюну.
Машинобудування розвивалося повільно. Винятком було виробництво сільськогосподарських машин - їх в Україні вироблялося більше половини від тих, що вироблялися в Росії;
Промисловому розвитку сприяло бурхливе будівництво залізниць. Загальна протяжність залізниць в Україні становила на кін. XIX ст. 1-5 залізничної мережі Росії.
Велику роль у промисловості, особливо важкій, відігравав іноземний капітал - передусім німецький, англійський, французький, бельгійський. У 1900 р. його частка в Україні досягала 80-90%.
Зростали міста. Якщо до реформи 1861 р. лише Одеса мала понад 100 тис. жителів, то на кін. XIX ст. було вже чотири великих міста: Одеса (понад 400 тис), Київ (250 тис), Харків (175 тис), Катеринослав (115 тис). У цих містах було сконцентровано 35% усього міського населення України.
В Європі
В Європі відбулася модернізація, що почала поступово охоплювати й інші культурні регіони. Модернізація — нині поширений соціокультурний термін для опису складного комплексу змін, яких зазнають суспільства та культури на шляху від відсталості до прогресу. Вихідним пунктом тут слугує традиційний тип аграрного, селянського суспільства, а метою є сучасне ур-банізоване, індустріалізоване суспільство, де більшість населення заробляє на прожиток у містах і на підприємствах. Важливою складовою частиною модернізації вважається індустріалізація. "Жодна зміна людського життя з часів винаходу сільського господарства, металургії та міст неолітичної доби не мала таких глибоких наслідків, як індустріалізація", — писав англійський історик Е.Хобсбаум.
Індустріалізація, або промисловий переворот класичного зразка в середині XIX ст., став уже здійсненим фактом у більшості країн Європи та Північної Америки. Відбувся якісний стрибок у галузі техніки, яка стрімко рухалася вперед від парової машини Ватта (1784 p.) — до пароплава Фултона (1807 p.), пасажирської залізниці Стівенсона (1825 р.) та парового дирижабля Жифара (1852 p.), від двигуна внутрішнього згоряння Отто (1876 р.) — до автомобіля Даймлера і Бенца (1885 р.) та аероплана Аде (1890 p.), від фотографії Ньєпса (1826 р.) — до кінематографа братів О. та Л.Люм'єрів (1895 p.), від електричної батареї Вольта (1800 р.) — до генератора фон Сіменса (1867 p.), від телефону Райса (1861 р.) — до радіопередавача Марконі (1901 р.) та ін. За підрахунками П.Со-рокіна, XIX ст. дало людству відкриттів та винаходів майже у 8 разів більше, ніж усі попередні століття разом від VIII ст. до н.е., а саме — 8527.
Нова техніка з її швидкостями та засобами зв'язку викликала до життя нов подолання часу і простору. Вона дала змогу наблизити до себе будь-яку точку планети, інтенсивно освоювати нові території та різноманітну інформацію, у тому числі культури. Світ людини, залученої до європейської цивілізації, якісно перетворився.
Відбулися значні зміни і в поглядах людини на саму себе, зростали громадянська свідомість, особистісна самоповага. Цьому сприяли процеси у соціально-політичній царині. Війна за незалежність північно-американських колоній (1774—1776 pp.) вибила з ланцюга британської колоніальної імперії, найпотужнішої на той час, найважливіше кільце. Прийняття Декларації незалежності (4 липня 1776 р.) стало знаковою подією, продемонструвавши можливості боротьби за незалежність і права людини. Водночас вона засвідчила, що нова цивілізація вийшла за межі Європи, розпочалося формування світової культури як певної цілісності.
Будда Шакьямуни, основатель буддизма, учил, что главное - личные достоинства человека, а не его происхождение.
Будда говорил о том, что всякая жизнь сопровождается страданиями, но можно улучшить свою участь, если всегда говорить правду, стремиться к добру, не брать чужого и ни к кому не чувствовать злобы и зависти. Человек должен освободиться от суеты, от бесконечных желаний все новых богатств и удовольствий. Тогда он то есть не будет вновь и вновь рождаться на этой земле. Каждый -богач и бедняк, царь и раб, брахман и неприкасаемый - может стать учеником Будды, буддистом, и от страданий и новых рождений. Много лет Будда странствовал по Индии. У него появились многочисленные ученики. Звали их «нищими» , так как они собирали подаяние. «Нищие» жили в пещерах или в лесах, носили оранжевую одежду и брили голову наголо. Когда в III веке до н. э. Индия объединилась, царь Ашока заявил о своей преданности учению Будды. Он призывал подданных не убивать живых существ, поддерживать «нищих» , почитать родителей и проявлять милосердие к рабам и слугам.
С аграрной реформой этого периода русской истории тесно связано имя Петра Аркадьевича Столыпина, который и был, по существу, главным руководителем, организатором и исполнителем всех преобразований в области сельского хозяйства и землепользования. Так, Ерофеев Б.В. считает, что по своей глубине, масштабности, системности, содержательности и последствиям проект реформы, осуществленный Столыпиным, стоит в одном ряду с начинаниями Петра I, Александра II, Октябрьской революцией 1917 года.
ПОЛИТИЧЕСКИЕ, ЭКОНОМИЧЕСКИЕ И СОЦИАЛЬНЫЕ ЗАДАЧИ СТОЛЫПИНСКОГО ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА
1. Альтернативы общественного развития России в 1906 году
В начале 90-х гг. XIX в. в России начался промышленный подъем, который продолжался несколько лет и шел очень интенсивно. Особенно высокими темпами развивалась тяжелая промышленность, которая к концу века давала почти половину всей промышленной продукции в ее стоимостном выражении. По общему объему продукции тяжелой промышленности Россия вошла в число первых стран мира. Промышленный подъем был подкреплен хорошими урожаями в течение ряда лет. Основной причиной промышленного подъема в XIX веке стала экономическая политика правительства, одной из составных частей которой было установление таможенных пошлин на ввозимые в Россию товары и одновременно устранение препятствий на пути проникновения в страну иностранный капиталов. Эти меры, по замыслу их инициаторов, должны были избавить молодую отечественную промышленность от губительной конкуренции и тем самым ее развитию, которому заграничные деньги. В экономической политике царизма конца XIX – начала XX века было немало сильных сторон. В те годы Россия уверенно завоевала позиции на рынках Дальнего и Среднего Востока, тесня там своих соперников. Однако социально-экономическое развитие России было и весьма противоречивым. Ее население насчитывало около 130 миллионов человек, но размещено по территории страны было крайне неравномерно. Почти 90 процентов населения проживало в европейской части, За Уралом проживало всего 13,5 миллионов человек, из них 7 миллионов в Казахстане и Средней Азии. Страна оставалась преимущественно аграрной. В городах проживало всего 14,7 миллиона человек. Крестьянство составляло 4/5 населения страны и продолжало расти, прирост населения составлял во второй половине XIX века 1,8%. К рубежу века сельское хозяйство, особенно в черноземной зоне, оказалось в глубоком кризисе. Экономическое положение русского крестьянина после 1861 года резко ухудшилось и в 1900 году он в целом жил беднее, чем в 1800 году. Причин у этого кризиса было множество. Прежде всего, крестьяне с большим трудом справлялись с выплатой выкупных платежей. Для покупки или аренды земли им приходилось занимать у ростовщиков, а после в Крестьянском банке, задолженности росли и, в конце концов, после революции 1905-1907 гг. власть была вынуждена отменить в 1907 г. выкупные платежи и простить недоимки. Но нанесенного ущерба было уже не исправить. Несбалансированность сельского хозяйства стала одной из причин экономического кризиса в начале XX столетия, который затем сменился длительной «депрессией» 1904-1908 годов.
а) Думские аграрные проекты
История признает, что основой политики Столыпина, единственным его делом, стала земельная реформа, которая должна была создать в России класс мелких собственников – новую «прочную опору порядка», опору государства. Как говорил П.А.Столыпин, «Мы призваны освободить народ от нищенства, от невежества, от бесправия». И путь к этим целям он видел, прежде всего, в укреплении государственности.
Упродовж 60-80-х рр. XIX ст. відбувався промисловий переворот, тобто перехід від мануфактур до заводів і фабрик.
Особливо швидкими темпами розвивалися вугільна, залізорудна і металургійна промисловість, зосереджена в Донецько-Криворізькому басейні. На кін. XIX ст. Україна перетворилася на вугільно-металургійну базу Російської імперії: вона давала майже 65% усього вугілля імперії, понад 50% чавуну і трохи менше 50% заліза і сталі.
Нарощували виробництво традиційні для України галузі промисловості по переробці сільськогосподарської продукції - цукрова, винокурна, мукомельна. На кін. XIX ст. Україна давала 85% загальноросійського виробництва цукру, 50% усього тютюну.
Машинобудування розвивалося повільно. Винятком було виробництво сільськогосподарських машин - їх в Україні вироблялося більше половини від тих, що вироблялися в Росії;
Промисловому розвитку сприяло бурхливе будівництво залізниць. Загальна протяжність залізниць в Україні становила на кін. XIX ст. 1-5 залізничної мережі Росії.
Велику роль у промисловості, особливо важкій, відігравав іноземний капітал - передусім німецький, англійський, французький, бельгійський. У 1900 р. його частка в Україні досягала 80-90%.
Зростали міста. Якщо до реформи 1861 р. лише Одеса мала понад 100 тис. жителів, то на кін. XIX ст. було вже чотири великих міста: Одеса (понад 400 тис), Київ (250 тис), Харків (175 тис), Катеринослав (115 тис). У цих містах було сконцентровано 35% усього міського населення України.
В Європі
В Європі відбулася модернізація, що почала поступово охоплювати й інші культурні регіони. Модернізація — нині поширений соціокультурний термін для опису складного комплексу змін, яких зазнають суспільства та культури на шляху від відсталості до прогресу. Вихідним пунктом тут слугує традиційний тип аграрного, селянського суспільства, а метою є сучасне ур-банізоване, індустріалізоване суспільство, де більшість населення заробляє на прожиток у містах і на підприємствах. Важливою складовою частиною модернізації вважається індустріалізація. "Жодна зміна людського життя з часів винаходу сільського господарства, металургії та міст неолітичної доби не мала таких глибоких наслідків, як індустріалізація", — писав англійський історик Е.Хобсбаум.
Індустріалізація, або промисловий переворот класичного зразка в середині XIX ст., став уже здійсненим фактом у більшості країн Європи та Північної Америки. Відбувся якісний стрибок у галузі техніки, яка стрімко рухалася вперед від парової машини Ватта (1784 p.) — до пароплава Фултона (1807 p.), пасажирської залізниці Стівенсона (1825 р.) та парового дирижабля Жифара (1852 p.), від двигуна внутрішнього згоряння Отто (1876 р.) — до автомобіля Даймлера і Бенца (1885 р.) та аероплана Аде (1890 p.), від фотографії Ньєпса (1826 р.) — до кінематографа братів О. та Л.Люм'єрів (1895 p.), від електричної батареї Вольта (1800 р.) — до генератора фон Сіменса (1867 p.), від телефону Райса (1861 р.) — до радіопередавача Марконі (1901 р.) та ін. За підрахунками П.Со-рокіна, XIX ст. дало людству відкриттів та винаходів майже у 8 разів більше, ніж усі попередні століття разом від VIII ст. до н.е., а саме — 8527.
Нова техніка з її швидкостями та засобами зв'язку викликала до життя нов подолання часу і простору. Вона дала змогу наблизити до себе будь-яку точку планети, інтенсивно освоювати нові території та різноманітну інформацію, у тому числі культури. Світ людини, залученої до європейської цивілізації, якісно перетворився.
Відбулися значні зміни і в поглядах людини на саму себе, зростали громадянська свідомість, особистісна самоповага. Цьому сприяли процеси у соціально-політичній царині. Війна за незалежність північно-американських колоній (1774—1776 pp.) вибила з ланцюга британської колоніальної імперії, найпотужнішої на той час, найважливіше кільце. Прийняття Декларації незалежності (4 липня 1776 р.) стало знаковою подією, продемонструвавши можливості боротьби за незалежність і права людини. Водночас вона засвідчила, що нова цивілізація вийшла за межі Європи, розпочалося формування світової культури як певної цілісності.