Реформы 1867-1868 гг. усилили колониальную зависимость Казахской Степи. Под постройку крепостей изымались земли кочевников, увеличивались налоги. Для несостоятельных кочевников особенно неудобными были новые правила землепользования. Казахские земли по реформе 1867-1868 гг. были объявления государственной собственностью. Покибиточный сбор с 1 руб. 50 коп. серебром вырос до 3 руб. За работу и проживание в прилинейных русских селениях взимался билетный сбор. Другие поборы народ обозначил словом шыгын. С учетом земского сбора размер подати достигал 3 руб. 50 коп.
Объявление земли государственной собственностью и использование ее по территориальному принципу было чуждо представлениям кочевников. Подчинение зимовочных и летних кочевий различным административно-территориальным органами обострило отношения между родами и создало большие неудобства. Эти тяготы подвигли казахских шаруа на освободительную борьбу, которая в 1868-1869 гг. охватила Уральскую и Тургайскую области. Поднялись на борьбу и родоправители, лишившиеся привилегий. В окрестностях озера Шалкар восставших возглавили Сейл Туркебайулы и Беркин Оспанулы. 6 мая 1869 г. около урочища Жамансай они атаковали отряд фон Штемпеля. Восстание носило одновременно и антифеодальный характер. На аулы султанов, биев, волостных и аульных старшин было совершено 41 нападение. С войсками выступил сам военный губернатор Н.А.Веревкин. Плохо организованные, разобщенные повстанцы потерпели поражение.
Объяснение:
Виховання – це цілеспрямований процес з передачі підростаючому поколінню накопиченого досвіду.
Основу спартанського виховання складало фізичний розвиток тіла, у зв’язку з чим навчанню грамоті відводилося дещо меншу увагу. Достатнім було сформувати у дітей первинні елементарні навички читання і письма. Основним же було виховання витривалості, терпимості, стійко переносити різні позбавлення, біль і холод. Саме загартоване тіло спартанського воїна було кінцевою метою всієї системи виховання.
Виховання дитини починалося з того моменту, коли батько приносив свого новонародженого сина на огляд старійшин. У процесі огляду дитини старійшини вирішували, ким вона буде, якщо дитина була міцною фізично, то їй дозволяли стати повноправним громадянином Спарти, якщо ж дитина була Хіла, то її зараховували до лав рабів. Незалежно від того, куди було прийнято рішення віддати дитину, до 7-ми років він виховувався в родині.
Даний звичай в даний час здається диким, але в той час, коли кожен воїн був опорою для збереження свободи народу і суверенітету держави, саме він гарантував формування дієздатної армії.
З 7-ми років хлопчиків селили в казарму, де вони виховувалися за особливою спартанською системою фізичного і духовного виховання.
Здоров’я зміцнювалося холодом, діти спали на солом’яних матрацах і не мали теплого одягу зовсім. Смирення формувалося поневіряннями і голодом, а терпіння за до перемагання болю. Не всім дітям судилося пройти такі випробування.
Кожен етап виховання був пов’язаний з етапами дорослішання дітей, і відповідно, зростала фізичне навантаження, а випробування посилювалися.
Для того, щоб стимулювати молодих людей на тренування і проходження випробувань, проводили спеціальні турніри між вихованцями. Переможців таких турнірів і змагань голосно вшановували і прославляли. Під час змагань перед вихованцями ставилося завдання – перемогти за всяку ціну. Не заборонялося, а навпаки, заохочувалося нанесень каліцтв під час боротьби.
У віці 15-16 років, вихованці отримували звання криптиян. Таке звання дозволяло юнакам брати участь у військових діях. Цей період був найбільш відповідальним у житті кожного юнака, так як вони всі проходили своєрідне посвячення у воїни, за до важких випробувань, участі у військових дій. Вихованці не просто вчилися виживати в будь-яких умовах, але і вчилися самостійно приймати рішення і забезпечувати себе необхідною їжею та одягом.
Ті вихованці, які успішно пройшли весь процес виховання, мали право приступати до глибокого освоєння військового мистецтва, яке викладалося на подальших етапах виховання. На наступних етапах виховання, фізичні навантаження були невід’ємною частиною життя вихованців.
Спартанська система виховання була передбачена не тільки для хлопчиків, але і дівчаток. Згодне думку старійшин, лише фізично міцні дівчатка могли вирости у фізично міцних жінок і народити здорове і повноцінне потомство.
У Спарті було рівноправність підлог, яке полягало в тому, що при бажанні дівчина могла разом з юнаками вивчати військове мистецтво і навіть брати участь у військових діях.
Дзираев Владимир Александрович – первый генеральный директор Тобольского нефтехимического комбината (с сентября 1974 года).
Перед ним была поставлена важная задача – за сравнительно короткий срок построить и запустить в действие крупнейшее в стране предприятие по переработке углеводородного сырья. До приезда в Тобольск, В.А. Дзираев работал на нефтеперерабатывающих заводах в Ефремове, Ангарске, два года возглавлял отдел в Главке Минхимнефтепрома СССР.
За 12 лет работы под руководством Владимира Александровича комбинат был построен от первого колышка на БСИ до пуска ЦГФУ, от первого фундамента под общежития до новых микрорайонов города. Труд его был оценен правительственной наградой - Орденом Трудового Красного Знамени.
Решением Тобольской городской Думы от 11 июня 1999 года № 45 присвоено звание «Заслуженный гражданин города Тобольска».