Як перші люди, люди кам'яного віку були першими, хто відкрили і використовували вогонь. Вогонь використовувався не тільки для обігріву та приготування їжі, що було необхідним, оскільки льодовиковий період відбувся посеред кам'яного віку, а також для захисту від диких тварин.
Люди кам'яного віку також винайшли одяг як засіб теплоти та захисту тіла загалом. У найдавніший період кам'яного віку, палеоліту, люди навчилися виготовляти шкіряний та лляний одяг. З одомашненням тварин у новому періоді кам'яного віку – неоліті, люди почали робити одяг з вовни, а іноді навіть фарбували його.
Одяг і вогонь – це не єдині речі, які винайшли люди кам'яного віку – вони також винайшли різні типи «контейнерів». Люди в кам'яному віці навчилися виготовляти кераміку, в яку вони збирали та зберігали рідини. Вони також виготовляли кошики для збору та зберігання сухих виробів, які дозволяли їм збільшувати «термін зберігання» харчів.
Більшість інструментів та зброя були виготовлені з каменю або інших основних матеріалів, таких як деревина або кістка. Проте, замість того, щоб просто використовувати великі скелі, люди кам'яного віку зробили інструменти з різкими краями. Це стало можливим, за до процесу, який включав в себе відбивання сторін каменю, щоб створити більш тонкий і чіткіший край, який можна було б використовувати для полювання та розділу тварин, та серед іншого.
Начавшаяся в 1914 г. первая мировая война, в которой участвовала и царская Россия, принесла ее народам тягчайшие страдания: усилился социальный и национальный гнет, неизмеримо увеличились произвол и насилие царских чиновников на окраинах империи. В Казахстане продолжалось массовое изъятие земель у казахов, в первую очередь в северо-восточных районах Сырдарьинской, на юге Семиреченской и ряде других областей. В одной лишь Семиреченской области за первые три года войны было изъято 1800 тыс. дес. лучших пастбищных и пахотных угодий, а истинные хозяева этих земель — казахи — силой были выселены в мало- или совершенно непригодные для ведения хозяйства пустынные и полупустынные районы. Отобранная у казахов земля раздавалась царским офицерам, чиновникам, духовенству, казачьему войску и крестьянам-переселенцам из России и с Украины. К середине 1916 г. общая площадь изъятых у казахского населения земель составила 45 млн. дес. Война поглощала огромное количество сырья, продовольствия, скота и других материальных ценностей. В связи с этим на плечи казахского населения обрушились новые тяготы: обязательные поставки мяса, массовая реквизиция скота, был введен новый военный налог с кибиток, увеличены земские сборы и байский волостной алым—сбор для содержания волостных управителей, а также дорожные и другие сборы. Налоги на местное население с началом войны возросли в 3—4, а в отдельных случаях — в 15 раз. В1916 г. рост классового и национального угнетения, ненависти к войне становился повсеместным. Война ускорила процесс вызревания общенационального кризиса в стране, одним из ярких проявлений которого стало национально-освободительное восстание 1916 г., охватившее почти все регионы Казахстана и Средней Азии. Главными причинами восстания явились факторы социально-экономического и политического характера: усиление колониального гнета, изъятие земель, рост налогов и поборов, эксплуатация трудящихся, политика русификации, проводимая царизмом в отношении казахского и других коренных народов региона, резкое ухудшение положения широких масс в связи с войной. Непосредственным поводом к восстанию был царский указ от 25 июня 1916 г. о мобилизации в армию на тыловые работы «инородческого» мужского населения Казахстана, Средней Азии и частично Сибири в возрасте от 19 до 43 лет, реквизированных планировалось использовать для работ по устройству оборонительных сооружений и путей военных сообщений в районе действующей армии. Из Казахстана и Средней Азии должны быть реквизированы 400 тыс. человек, в том числе из степных областей Казахстана — более 100 тыс., из Семиречья — 87 тыс. человек.
