1.Бенджамі́н Дізрае́лі, граф Біконсфілд 21 грудня 1804 — 19 квітня 1881)
2.Лондон, Сполучене Королівство
3.Визначний британський державний та політичний діяч, консерватор, прем'єр-міністр уряду в 1868 та 1874—1880 роках; успішний письменник-романіст.
4.Б. Дізраелі вважається одним з найбільш визначних та успішних політиків Великої Британії історичного періоду, що отримав назву «Вікторіанська епоха».
Бенджамін Дізраелі був обраний до парламенту в 1837, міністр фінансів при лорді Дербі в 1852, 1858–1859, 1866–1868 і прем'єр-міністр, 1868 і 1874–1880. Його активна зовнішня імперська політика призвела до підпорядкування Індії Британській короні, він особисто відповідав за продаж контролю над Суецьким каналом. Створив центральну Консервативну партію. Дізраелі задля розширення Британської імперії добився того, що британська королева Вікторія була проголошена імператрицею Індії. Королева не залишилася в боргу і подарувала Дізраелі титул лорда Біконсфілда і пе́ра Великої Британії.
5.У своїх літературних творах, зазначених байронізмом, він розвинув теорію «героя», якому «все дозволено».
6.Нормальне
7. 8\10
8. Є повага до цього діяча та його творів
Ідеолог фашизму. Його пропагандистський талант був настільки великим, що опозиції до нього майже не існувало. Володів ораторським мистецтвом.
Спочатку він користувався підтримкою парламентських лібералів. З їхньою до він запровадив жорстку цензуру та змінив виборчі методи так, що протягом 1925–1926 років зміг зібрати в своїх руках диктаторські повноваження та розпустити всі інші партії. Вміло використовуючи свій абсолютний контроль над пресою, він поступово побудував собі імідж «Провідника», людини, яка завжди має рацію та може вирішити всі проблеми політики та економіки. Італія швидко перетворилася на поліційну державу. З тими, хто намагався чинити йому опір, як, наприклад, соціаліст Джакомо Маттеотті, Муссоліні був безжалісний. Але його пропагандистський талант був настільки великим, що опозиції до нього майже не існувало.
У різний час, починаючи з 1922-го року, Муссоліні особисто керував міністерствами внутрішніх справ, зовнішніх справ, колоній, підприємництва, армії та інших військових формувань та суспільних робіт. Іноді в його руках було сконцентровано до семи посад на додачу до прем'єрської. Також він продовжував залишатися головою Фашистської партії (сформованої в 1921 році) та озброєної фашистської міліції. Концентрація такої влади в одних руках відбувалася ціною створення надмірно централізованої, неефективної та корумпованої держави.
У 1924 році була спроба італійських парламентаріїв об'єднатись проти фашизму (так званий Авентинський блок), але роз'єднаність опозиції дала змогу Муссоліні розгромити будь-який політичний опір повністю.
Муссоліні виголошує промову
Під диктаторством Муссоліні парламентську систему було практично скасовано. Закони довільно переписувалися. Всі вчителі в школах та університетах мали присягати на вірність фашистському режиму. Муссоліні сам призначав редакторів всіх газет, а кожний журналіст мусив мати сертифікат від фашистської партії, щоб мати можливість працювати за професією. Профспілки були позбавлені своєї незалежності та були інтегровані в те, що називалося «корпоративною системою». Метою, якої так і не було досягнуто, було помістити кожного італійця в яку-небудь професійну організацію чи «корпорацію», які всі були під державним контролем.
Муссоліні віддячив тим, хто його фінансував, перевівши певну кількість промислових галузей з державної власності у приватну. Але у 1930-х роках він почав повертатися до протилежної крайності жорсткого державного контролю над промисловістю. Великі кошти йшли на суспільні витрати. Але економіка страждала від його надмірних зусиль зробити Королівство Італія самодостатнім. Королівству Італія не вистачало ресурсів на надмірну індустріалізацію.
У зовнішній політиці Муссоліні швидко перейшов від пацифістського антиімперіалізму до крайньої форми агресивного націоналізму. Одним із перших прикладів цього було його бомбардування Корфу 1923 року. Після того він успішно встановив маріонетковий режим в Албанії та завоював Лівію. Його мрією було зробити Середземне море mare nostrum («нашим морем»).
1935-го року на конференції у Стрезі він допоміг створити антигітлерівський фронт, щоб захистити незалежність Австрійської республіки. Але його успішній війні проти Ефіопської імперії чинила опір Ліга Націй, і він був змушений шукати союзу з Третім Рейхом, яка вийшла з Ліги 1933-го року. Його активне втручання в Громадянську війну в Іспанії у 1936–1939-х рр. на боці генерала Франсіско Франко виключило будь-яку можливість примирення з Французькою республікою та Великою Британією. В результаті цього він мусив змиритися з нацистським аншлюсом Австрійської республіки та розділом Чехословацької республіки 1939-го року. На Мюнхенській конференції у вересні 1938-го року він виступав як поміркований політик, що прагне до миру в Європі. Але його «вісь» з Третім Рейхом отримала фактичне підтвердження у вигляді «Сталевого пакту» з Гітлером у травні 1939-го року. Явно будучи підпорядкованим партнером, Муссоліні вслід за нацистами запровадив нацистську політику, яка призвела до переслідування євреїв та створення системи апартеїду в Італійській імперії.
Мехмед II родился 30 марта 1432 года в Эдирне.
Когда ему исполнилось 6 лет, егоотправили к руководству Манисской провинции, где он находился до 1444 года.
22 июня 1444 г. поляки и сербы начали военные действия, и Мехмеду II, войсками которого командовал отец, в декабре этого года удалось одолеть их в битве при Варне.
Весной 1446 года Мурад II с личной охраной в несколько тысяч войск перешёл границы Румелии, получил там поддержку от Джандарлы Халиль Паши и повторно воссел на свой престол. Здесь уместно упомянуть и о восстании янычаров (Бучуктепе Олайы), которые своим недовольством создали предпосылки к сдаче трона и удалению молодого падишаха.
Мехмед II под давлением армии был вынужден оставить Эдирне и, вместе с учителями и приближёнными, вернуться в Манису. Будучи правителем Манисы во второй раз в течение пяти лет, он приступил к совершенствованию своего образования, но уже не из под палки своего учителя, а по собственной воле. Здесь он обратил внимание на другие области знаний и стал интересоваться метафизикой, с целью познания тайны мироздания, жизни и смерти.
По приказу отца, между 1448—1450 годами, он был участником Албанской экспедиции. За 15 дней до смерти Мурада II он вернулся в Эдирне и во второй раз взошёл на трон.
Сам Мехмед II некоторое время все события вокруг империи наблюдал хладнокровно. В течение 1451 года были заключены кратко мирные договоры с венграми и венецианцами. Такая медлительность и видимая нерешительность придала храбрости его противникам, и, спустя некоторое время, объединенные морские силы Венеции и её союзников вошли в пролив Дарданеллы.
Осада и взятие Константинополя[править | править код]Основная статья: Падение Константинополя (1453)Вступление Мехмеда II в Константинополь. Картина Жана-Жозефа Бенжамен-Констана.Оборона города легла на плечи немногочисленного оставшегося греческого населения и латинян, живущих в городе и занимающихся торговлей. 23 марта 1453 года Мехмед II окончательно разработал план предстоящего сражения и выступил из Эдирне с армией и артиллерией.
5 апреля Мехмед II остановил свои войска численностью в 100 тысяч воинов у Топкапы и устроил привал, а на следующее утро, велев открыть огонь из большой пушки, приступил к атаке. Сражение, вошедшее в мировую историю как 53-дневное окружение и взятие Константинополя, было завершено победоносно, несмотря на отвагу 9 тысяч защитников города. Константин XI 28 мая, совершив в Софийском соборепоследний молебен, сражался до конца и погиб в битве.
29 мая Константинополь был взят и отдан на разграбление. Султан первым делом издал декрет о «предоставлении свободы всем, кто остался в живых», однако многие жители города были перебиты османскими солдатами, многие стали рабами. Город был превращен в столицу Османского государства и стал называться Константиние, а затем Истанбул (Стамбул). Для скорейшего восстановления населения Мехмед приказал перевести в новую столицу все население города Аксарая.
Мехмед II принял ряд серьёзных мер для сохранности культурных ценностей новой столицы: наладил связи с духовными лицами, настоятелями и руководителями христианских церквей и миссий. Одновременно с этим он приказал Заганос Паше взять Галату. Здесь он спланировал создание нового торгового района.
После взятия Константинополя венецианцы и генуэзцы заключили с Османской державой договоры о ненападении и свободной торговле.
Балканские войны[править | править код]В 1454—1455 гг. в двухразовом походе была взята Сербия. Сербский деспот с условием ежегодной выплаты дани, стал вассалом Османской империи. В 1456 году были присоединены острова в Эгейском море: Тамоз, Имроз, Семендре и Лемнос. Одновременно с этим Мехмед II организовал экспедицию на Белград, у стен которого войска венгерского полководца Яноша Хуньяди разгромили османскую армию, чем задержали продвижение турок в Венгрии на 70 лет.
В 1457 году он боролся с греческими восстаниями. В это же время им был нарушен договор с венецианцами, в результате чего были заняты Патрас и Коринф, которые он объединил с Теселье и отдал во владение Акынджы Турхан Бею. А поход на Морею продолжался до конца 1458 года.
Папа римский Каликст III попытался объединить против Османской империи мусульманские народы, но умер, не успев довести начатое до конца. Его дело продолжал Пий II, сделав ставку на христианские народы.