Бунт или подвиг? Даже странно видеть такую постановку вопроса . Бунт может быть гормонов или страстей , бунт может быть следствием неуровновешенной психики или являться следствием недовольства необразованных крестьян . Декабристы - это элита , люди высочайшего уровня образования , которое сейчас и не снится современной молодёжи . Это круг Достоевского , Пушкина , и мы можем подозревать их в бунте? Нет, выступление декабристов осмысленный подвиг , именно подвиг , так как они во всей ясности видели последствия своего поступка . Где то я читал , что герой не тот силач , который борется зная , что победит , а тот который знает , что проиграет , но не смотря ни на что , идёт вперёд . Восстание декабристов - это подвиг героев , и сейчас спустя почти двести лет , меня восхищает их подвиг , подвиг не ради себя , но ради других.
Дата восстания - 73 — 71 гг. до н. э.
Место восстания - Италия
Причины и цель - Общей цели до сих пор не понятно, но выделяется несколько пунктов, а именно:
1) Спартак пытался изменить коррумпированное римское общество и положить конец римскому рабству
2) Спартак просто хотел бежать на север, в Цизальпийскую Галлию, и распустить своих людей по домам.
3) Спартак намеревался идти на Рим
Причины - Завоевание новых земель вело к неизбежно растущему потоку военнопленных, которые становились рабами. У рабов не было никаких прав, к ним относились, как к вещам. Рабы трудились на рудниках, каменоломнях, в шахтах.
Походы восставших - Поход начался с города Метапонт, после чего армия восставших начала продвижение к Риму через побережье Апеннинского Полуострова, но уже у Рима они встретили армию Республики, где потерпели поражение, из-за чего Спартак начал отступление к городу Фурий, откуда он планировал отойти к проливу у Сицилии, где планировал посадить свои армии на корабли и скрыться от Римских легионов, где в итоге они и потерпели финальное поражение.
Итоги восстания - Победа римлян, подавление восстания
Объяснение:
Після закінчення війни економічне становище країни було важким. На тлі економічних проблем росло масовий рух трудящих, дрібних міських власників, селян. Люди вимагали справедливості, багато хто вважав шляхом до її досягнення обмеження великої власності. У всіх бідах звинувачували уряд лібералів, яке не змогло домогтися від Антанти поступок і допустило погіршення економічного становища. Всі великим впливом в Італії стали користуватися ліві – соціалісти та комуністи. Під їх керівництвом відбувалися масові страйки, робочі захоплювали заводи і фабрики.
Одночасно набирало силу новий рух – фашизм, засноване в 1919 р колишнім соціалістом Б. Муссоліні. Воно стало масовим, об’єднавши у своїх лавах багатьох незадоволених існуючими порядками. До Муссоліні долучилася дрібна міська буржуазія, селяни і навіть робітники. Фашисти перейняли у лівих вимога справедливості, але, на відміну від соціалістів, обіцяли захищати права власників. Вирішити всі проблеми вони пропонували шляхом встановлення диктатури. Фашисти проповідували культ сильної особистості. Для здійснення своїх цілей вони створювали збройні загони «чорносорочечників», розправлялися з противниками Муссоліні.
Приходу фашистів до влади сприяла панувала в суспільстві обстановка невпевненості, а також нездатність уряду впоратися з гострими проблемами в економіці та політиці. У 1922 р прихильники Муссоліні здійснили «похід на Рим», названий пізніше «фашистської революцією». Демонстрація сили настільки вразила правлячі кола країни, що Муссоліні було запропоновано очолити уряд. Так, із зовнішнім дотриманням усіх демократичних процедур, до влади прийшла сама антидемократична сила – фашизм. Незабаром фашисти розпочали ліквідацію демократії в Італії. У середині 20-х рр. була заборонена діяльність опозиційних партій, ліквідована свобода слова, покаранню піддавалися всі, хто виступав з критикою фашизму. Муссоліні зумів домогтися обмежень повноважень парламенту, який заважав його диктаторським планам, і фактично став одноосібним правителем. Почалася чистка державного апарату від «антинаціональних елементів». За «державні» злочину була введена смертна кара.