Романський стиль - Х-ХІІ cт.
Виник на території теперішньої Франції. Всю західноєвропейську архітектуру цього періоду відносять до романського стилю.
З розвитком феодальних відносин поступово утворювались нові типи укріпленого житла феодалів та культових споруд. Особливого розвитку набули монастирі. Романська архітектура визначалась важкими, масивними формами, стриманими скульптурними прикрасами і вузькими вікнами. «Важким мовчанням» назвав романську архітектуру великий французький скульптор Огюст Роден.
Феодали зводили замки на високому неприступному місці. Головна вежа замку - донжон - з'явилась, як архітектурна споруда до X ст.
Готичний стиль -ХІІ- ХІV ст.
Цей стиль виник у Франції і поширився в Західну та Центральну Європу. У другій половині XII ст. в житті країн Європи відбулись істотні зміни. Швидко зростало міське населення. Це сприяло бурхливому розвитку міського будівництва. Час диктував потребу в нових типах будівель: осель для купців і ремісників, торговельних складів, будинків міського самоврядування - ратуш тощо.
Велику роль у громадському житті міста відігравав собор, у якому відбувались богослужіння, збиралось майже все населення міста для урочистих церемоній, пов'язаних із міським життям. Тут укладали торговельні угоди, читали лекції студентам, тому собор мав бути величезних розмірів і потребував нових конструктивних рішень, які лягли в основу готичного стилю, що став характерним для більшості європейських країн у XIII-XV ст.
Готичний стиль панував у Європі, у тому числі в Західній Україні і Прибалтиці. Висота будівлі, суворі обличчя святих, написаних на внутрішніх стінах соборів, звуки органа - все це зливалось в єдине складне ціле, захоплювало людину духовним началом і водночас пригнічувало її, змушувало відчувати свою недосконалість.
Типовими ознаками готичного стилю є: спрямованість угору, стрільчасті арки, великі вітражі з суворими лицями, каркасні готичні конструкції, величезне кругле вікно - «роза».
Еще в 1716 году представители хана Мл жуза Абулхаира обратилась к сибирскому губернатору М. П. Гагарину с оказать казахам содействие в борьбе против Джунгар, однако Россия, занятая Северной войной не могла оказать им Хотя Петр I осознавал большую роль каз. земель( «ключ и врата в Алию»). В1727 г. снова в Россию была направлена миссия во главе с Койбагаром Кобеновым - в России «период дворцовых переворотов»- о серьезных внешнеполит. шагах не могло быть и речи. В 1730 г. посланник хана Абулхаира Бояш Тулеев также не смогло договориться, так как Анна Иоанновна царствовала, но не правила. 1730г. - собрание биев, решение о заключении военного союза с Россией. От 4 марта А. Иоанновна распустила Верховный совет, отказалась от «кондиций», теперь она не только царствовала, но и правила. Так как она только начинала править, было как нельзя кстати пребывание второго посольства от Абулхаира. 8 февраля 1731 г. А. Иоанновна подписала Указ о принятии Мл.жуза в состав Российской империи. Для подписания грамоты в каз. землю было отправлено посольство во главе с переводчиком Коллегии иностранных дел А. Тевкелевым. 1731г. 10 октября- принятие ханом Мл. жуза Абулхаиром и группой биев подданства Рос. Империи- начало присоединения Казахстана к России. На этом процесс не остановился. 1732 г.- хан Ср. жуза Семеке принял российское подданство. После смерти Абулхаира ханом Мл.и части Ср. жузов был избран его старший сын Нуралы, а частью Мл. жуза управлял султан Батыр. Поездка зятя Нуралы Жанибка в Петербург, чтобы заручиться поддержкой царской администрации. Нуралы был приведен к присяге царизму оренбургским губернатором И. Неплюевым в 1749 г. Т. о. в Мл.жузе утверждено 2 правителя, Россия подерживала связь только с Нуралы. Процесс вхождения Казахстана в состав России- очень сложный и длительнй, носит противоречивый характер. Проводилась последовательная политика царизма в усилении зависимости Казахстана.