1. Чому Рим хотів завоювати узбережжя Середземного моря?
Об'єднавши під своєю владою Італію, Рим прагнув до панування у Західному Середземномор'ї. Але тут він зіткнувся із своїм колишнім союзником – фінікійською колонією Карфагеном. Карфаген був величезним і казково багатим містом. Його жителі займалися торгівлею, привозили з Іспанії залізо, олово, срібло, із Сардинії – мідь і хліб. Уяву сучасників вражали шестиповерхові будинки, величні палаци та храми Карфагена. У місті на той час мешкало близько 700 000 осіб. Його оточували три ряди мурів з чотириповерховими банітами. У військових стайнях було 4 000 коней і 300 бойових слонів. У центрі міста розташовувалася фортеця – Бірса. Армія Карфагена, була найманою. Основну силу карфагенян становив флот.
Объяснение: Освіта Для потреб держави і для поширення та утвердження християнської віри були потрібні грамотні й освічені люди. Освіта в Галицьких і Волинських землях продовжувала традиції Київської Русі. При церквах, особливо при монастирях, єпископських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків з семи років. Спочатку дітей навчали писати "уставом", тобто великими каліграфічними літерами, потім "скорописом". Значення скоропису, як вважають деякі історики, полягає в тому, що він сприяв українізації старослов’янської мови. Пройшовши курс навчання, вони йшли писарчуками до княжої або єпископської канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було навчання на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали у заміських садибах. Яскраво це ілюструє заповіт, залишений волинським шляхтичем Василем Загоровським. Перебуваючи у татарській неволі в Криму, він наказував опікунам знайти для його двох синів "дяка добре вченого і цнотливого або запросити того самого дяка, що в мене служив, і віддати дітей вчитися руській науці в церкві Св. Іллі в Володимирі або в моєму домі, і не пестити їх, а пильно і порядно приводити до науки так, щоб потім вони з науки тої були придатні до помноження хвали Господу й до служби своєму господареві…" В заповіті було враховане й те, що діти шляхтича мали в майбутньому посідати державні посади, а для цього необхідно володіти латинською мовою, оскільки це була мова міждержавного спілкування Західної Європи. Тому вельможа наказує знайти "статейного бакаляра, який міг би синів добре вчити письму латинської мови…" Літописи та інші джерела засвідчують, що в Галицько-Волинській державі майже всі діти здобували початкову освіту. Так, сирійський мандрівник Павло Алеппський, який подорожував по руській землі, у своїх спогадах висловив здивування, що переважна більшість людей, у тому числі жінки і дівчата, вміють читати, знають порядок церковних служб і хоровий спів. Існували у Галицькій і Волинській землях і бібліотеки при монастирях і княжих палатах, де можна було поглибити свої знання. Є відомості про велику книгозбірню князя Володимира Васильковича. Як писав про нього літописець, "…був він книжник і філософ, якого не було у всій землі й по ньому не буде!". Знайдені предмети для письма( бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі), написи на стінах церков, на бересті(берестяні грамоти знайдено у Звенигородці та Бресті), на речах, зброї та знаряддях праці засвідчують, що серед ремісників, купців, бояр, дружинників була поширеною грамотність. Збереглися і пергаментні грамоти князів. Про значне поширення освіти, принаймні серед заможних кіл населення Галицько-Волинського князівства опосередковано свідчать пам’ятки давньоруської писемності 12-13ст. У жодному іншому літописі, окрім Галицько-Волинського, не знайти такої кількості згадок про князівські канцелярії, архіви, грамоти, заповіти, купчі тощо. . Література і літописання Серед поширеної літератури в Галицько-Волинському князівстві перше місце посідала оригінальна творчість. Тут складалися власні літописи, розвивалась морально-повчальна література. До таких літературних пам’яток належить "Слово" єпископа Кирила Туровського, а також митрополита Клима Смолятича. Оригінальна література була як правило релігійною, оскільки вона, наслідуючи візантійську традицію, була покликана змінювати основи християнського віровчення і моралі. У той же час вона мала самобутній характер. Літописання у Галицько-Волинському князівстві мало свої особливості. Одні дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців, інші-стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих повістей, своєрідних світських житій князя, які згодом були об’єднані в єдиний твір. Найранішою літописною пам’яткою є "Повість про осліплення Василька", написана невідомим автором у 1097р. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпили брати Святополк і Давид. Це оповідання можна вважати одним із перших художніх творів, що виник в 11ст. на території Галичини. Найяскравішою пам’яткою літописання є "Галицько-Волинський літопис". Він був відкритий у 1809р. видатним російським істориком М. Карамазіним. Його особливістю є те, що він спочатку був літературним твором без поділу на літа.
В Восточном Казахстане известны раннепалеолитические находки из местонахождения Козыбай[1]. В западных предгорьях Нарымского хребта, на восточном побережье Бухтарминского водохранилища обнаружено два палеолитических местонахождения — Курчум-1 и Курчум-2. Охристые глинистые отложения, где были обнаружены артефакты, соответствуют усть-убинской свите, верхняя граница которой датируется возрастом ок. 1,8 млн л. н. Подстилающие их красноцветные глины могут относиться к павлодарской или вторушкинской свите плиоцена[2].
Индустрия стоянки Шахбагата (протолеваллуа-ашель) на территории Форт-Шевченко (Мангышлак) имеет сходство с орудиями олдувайской культуры, индустрия стоянки Шахбагата (леваллуа-ашель I) соответствует среднему ашелю[3].
Орудия труда архантропов в горах Каратау (Кызылтау, Кошкорган, Шоктас), в Мугоджарах, Мангышлаке и современном Северном Прибалхашье датируются возрастом 1 млн — 800 тыс. лет назад. Артефакты: рубило, чоппер, чоппинг. Сырьё для создания орудий труда: речная галька, кремень. Технология обработки: ретушь.
Ранний палеолит это время обитания архантропов и палеоантропов. За этот длительный период сменилось несколько археологических эпох и произошло значительное развитие материальной культуры.
Около 12—5 тыс. лет до н. э. произошло потепление климата, закончилось последнее валдайское оледенение. Появились стоянки по всей территории современного Казахстана. Исчезли крупные животные (мамонты, шерстистые носороги и др.). Были изобретены лук и стрелы, наконечник в виде шарика, появились лодки (активное рыболовство), вкладывающие оружия, ловушки, силки, в охоте использовались одомашненные волки (собаки), резьба по кости, одежда из шкур.
Около 5 тыс. лет до н. э. — каменные орудия труда, керамика. Возникло земледелие, скотоводство. На территории современного Казахстана обнаружены более 500 стоянок (пещера Караунгур, стоянки Саксаульская, Акеспе, Куланды). Неолитическая революция. Орудия труда: зернотёрка, топоры, мотыги, ступки. Обработка орудий труда: шлифование, пиление, полировка. Сырьё: нефрит, гранит. Зачатки горного дела: выплавляли, медь, свинец, золото. Культуры: атбасарская (конец 7 — начало 6 тысячелетия до н. э.), кельтеминарская (конец 4 — начало 2 тысячелетия до н. э.), айдабольская[4], маханджарская (большинство памятников найдено в Тургайской ложбине, на Тоболе известна лишь стоянка Алкау-2), усть-нарымская.