Мілієве.
У період неоліту тут розселялись племена трипільської культури (4 тисячоліття до н. е. — 3 тисячоліття до н. е. — стоянки: Дорошівці, Хлівище, Шипинці, Киселів, Гвіздівці, Глибока, Чудей, Серет, Сучава, та ін.
У першій половині 1 тисячоліття до н. е. землі краю були зайняті скіфськими племенами. Перша історична довідка про цей народ, який населяв Буковину ще до початку нашої ери, датована V ст. до н. е., є у грецького історика Геродота. У своїх довгих подорожах він доходив також до місцевостей між Тірасом та Борисфеном і у своїх описах згадує також ріки Пората і Тіарантос, які він разом з іншими трьома притоками Дунаюназиває скіфськими ріками.
Перський цар Дарій I Великий у 513 році до н. е. в ході відомого походу на скіфів витіснив останніх з цих земель.
У часи Олександра Великого, коли влада скіфів була вже повалена, у володіннях держав по нижньому Дунаю з'являється фракійське плем'я геттів. Періодично цей войовничий народ проникав до місцевостей витоків Прута і Серету, оскільки їх володіння все більше розширялися в бік півночі.
У ІІ ст. до н. е. сармати, що прийшли зі сходу через Дон, стали безпосередніми сусідами геттів, які витримали багато суворих битв з цими племенами, але врешті-решт втратили своє панівне положення.
Антський союз (VI ст.)На межі тисячоліть (І ст. до н. е.-ІІІ ст. край заселяли варварські племена бастарнів. Водночас на землях Трансільванії та на схилах Карпат розсилилися даки, які поділялися на багато племен. Ці племена були об'єднані одним з вождів Бурвістою і на землях геттів було засновано імперію даків — Дакію. Проте вже після короткого періоду розквіту вона розпалася внаслідок внутрішніх протиріч і тільки на кінець І ст. войовничий цар Децебал, який завдав римлянам багато турбот, знову об'єднав всі дакські племена і відновив імперію.
У подальшому землі краю входили до державних утворень готів. У IV ст., після нашестя гунів, територія краю повністю знелюдніла. Вторгнення гунів у Європу спровокувало велике переселення народів (V ст.).
З кінця V — початок VI ст.ст. землі краю заселяють слов'яни, які неспішно просувались на південь долинами Пруту, Серету, Дністра. За даними готського історика Йордана та візантійського історика Прокопія край в ті часи заселяли склавіни. Пізніше у центральній Європі сформувалося державне утворення — Антський союз, який існував до VII-го ст. як союз слов'янських племен (антів), до якого увійшли усі буковинські землі. До складу слов'янського державного утворення входили шість великих племінних груп. Вони відомі з давньоруських літописів як особлива південно-західна група «племен»: уличі, бужани, дуліби, волиняни, тиверці, білі хорвати. Останні заселяли землі буковинського краю. Центром Антського союзу було поселення Головське, що стояло там, де тепер стоїть Львів.
Споконвічними жителями Буковини були слов'янські племена, свідченням цього є численні досліджені стоянки зарубинецької (ІІ ст. до н. е.-II ст.) та черняхівської (II-VII ст.ст.) археологічних культур. Це підтверджує автохтонність українського населення на землях Буковини.
ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА
В останнє століття до нашої ери в Палестині* було багато мандрівних проповідників та пророків, які провіщали пришестя на Землю Божого посланця — Месії, грецькою мовою — Христа. Пришестя Христа мусило ознаменуватися перемогою добра та справедливості. Саме в таких умовах в Палестині виникла віра в Ісуса Христа. Згодом вона поширилася серед багатьох людей у Римській імперії. Про народження та земне життя ІсусаХриста розповідають Євангелія (від грецького — «блага звістка»). Вони були написані учнями Христа і супутниками його учнів наприкінці І — у II ст. Із часом Євангелії та інші християнські твори увійшли до Нового Заповіту — другої частини Біблії.
В Євангеліях розповідається, що приблизно 2 тисячі років тому Бог послав на Землю свого сина — Ісуса Христа, щоб показати людям кращий шлях у житті.
Ісус учив людей, як треба жити, щоб досягти царства Божого. Він проповідував любов до ближнього, милосердя, всепрощення, рівність усіх перед Богом.
У мандрах Ісуса супроводжувало 12 учнів — апостолів, тобто посланців. У Єрусалимі одного з них — Іуду — підкупили за 30 срібних монет, і він зрадив свого Вчителя. Ісуса звинуватили в заколоті проти римського імператора та засудили до страти. Його розіп'яли на хресті на схилі гори Голгофа, що поблизу Єрусалима. Через три дні Ісус Христос воскрес. Через сорок днів Ісус вознісся на небо, пообіцявши повернутися для Божого суду, і дав своїм учням Заповіт: про повідувати Євангелія всім народам.
Учення Ісуса Христа стало основою християнства.
Християнство — одна з трьох світових релігій (поряд із буддизмом та ісламом). Основа віровчення: віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога, зішестя на землю Сина Божого з метою ння людства від гріха.
* Палестина на той час була провінцією Римської імперії.
ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
Як виникла християнська Церква?
Ті, хто сповідував віру в Христа, поступово об’єднувалися в общини, створивши єдину організацію християн — християнську Церкву.
Церква — об’єднання віруючих, які мають спільні релігійні погляди й обряди.
Пізніше церквою стали також називати приміщення, у яких відбувалося богослужіння.
Згодом керівниками общин стають єпископи — «наглядачі», «охоронці» громадського майна. їм допомагали диякони — організатори повсякденного життя общини.
Християни не закликали до відкритої боротьби проти римської влади. Проте вони не визнавали римських язичницьких богів і відмовлялися визнавати божественну владу римських імператорів. Тому римська влада і жерці переслідували їх, піддаючи тортурам.
Попри все, християни проявляли дивовижну мужність: вони не лише не відмовлялися від своєї віри в Ісуса Христа, а й відкрито прославляли Його. Так з’явилися християнські мученики — люди, які постраждали за свою віру.
Як римська влада переслідувала християн?
Жан-Леон Жером. Остання молитва християн перед стратою
Виявлена мучениками відданість вірі привертала дедалі більше прихильників християнської релігії. Підчас гонінь християни збирались у підземеллях та каменоломнях (катакомбах), де створювалися підземні храми. Християнську Церкву перших трьох століть нашої ери (час гонінь на християн) часто називають Церквою підземною.
Спираючись на ілюстрації та текст, розкажіть про життя перших християн.
1 — печерні храми перших християн у Каппадокії (сучасне фото);
2 — зображення Христа в катакомбах Святого Марселія і Петра (Рим, IV cт);
З — церква в римських катакомбах
У II ст. християнство поширилося в усіх областях Римської імперії. Християнську Церкву визнали різні верстви населення.
. ТОРЖЕСТВО ХРИСТИЯНСТВА
Як християнству вдалося остаточно утвердитися в Римській імперії?
Константин, ставши першим імператором-християнином, розумів, що нова віра набуває все більшого авторитету серед населення і може стати опорою для зміцнення його влади. Він почав рішуче підтримувати духовенство*, звільнивши його від податків і військової служби, зобов’язав провінції передавати частину прибутків християнській Церкві.
* Духовенство — служителі церкви, які здійснюють релігійні обряди і служби.
Символ віри — короткий і точний виклад усіх істин християнської віри.
Між різними християнськими общинами на той час не було єдності. Щоб поставити крапку в цих суперечках між християнськими общинами, Константин вирішив зібрати собор (з'їзд) усіх християнських єпископів Римської імперії. Він відбувся в 325 р. у місті Нікеї, у Малій Азії, і ввійшов в історію як Перший Вселенський собор. Собор установив основне положення християнської релігії — Символ віри.
Пізніше імператор Феодосій видав закон про остаточну заборону язичництва. Християнство стало єдиною державною релігією Римської імперії, обов’язковою для всього населення. Язичникам загрожували суворі покарання. їхні святилища, храми закривали та руйнували, знищувалися статуї римських богів, героїв, імператорів. Так загинуло багато творів давньоримського мистецтва. Були заборонені навіть Олімпійські ігри, присвячені Зевсу.
Відтепер долі християнської Церкви та імперії були нерозривно пов’язані.