ко́пний суд — суд сільської громади в україні, в білорусі і литві, що виник за раннього феодалізму. збирався у заздалегідь визначеному місці — копищі. к.c. здійснювали обрані населенням копного округу судді — «копні мужі».
к.c. поєднував слідчі і судові функції, діяв за звичаєвим правом. збирався кілька разів: для розшуку злочинця по «гарячих слідах» — «гаряча копа»; для судового слідства — «велика копа» з представників сіл копного округу; для остаточного вирішення справи і виконання вироку — «завита копа» (завити — закінчити). к.c. присуджував до штрафу, відшкодування збитків, тілесних покарань, смертної кари, практикував умовне засудження. апеляційною інстанцією проти вироків к.c. були державні суди.
поступово законодавство дедалі більше пристосовувало к.c. до інтересів феодалів, які з часом замінили їх вотчинними (див. єдлінський привілей 1430). вотчинні суди чинили земельні магнати над належними їм селянами (див. вотчина). згадки про к.c. зустрічаються ще в документах 2-ї пол. 17 ст. на волині і поділлі к.c. збереглися з певними змінами до 20 ст.
смерд — член громади на русі у хі-xv століттях, людина, позбавлена особистої свободи і власності.
холопи — назва невільних людей у давній русі, вживана поряд з назвою «челядь». холопами називали чоловіків, а жінок — рабами. холопи – населення, що перебувало у повній власності князя.
в Германию, римляне напали на немецкий гарнизон и разбили его.
Третий поход на Рим
В 966 году Оттон I предпринял новый, третий по счету, поход в Италию. Взяв Рим, немцы устроили расправу над своими противниками: тринадцать начальников вооруженных римских отрядов были повешены на главной площади, часть мятежной знати выслана в Германию, другие подвергнуты унизительному наказанию — «шествию в параде ослов». Замена одного папы другим на этот раз была произведена согласно праву, которое присвоил себе Оттон: новый папа Иоанн XIII был предан императору и все церковные во решал согласно его воле.
Оттон I решил не оставлять страну, пока в ней не будет упрочено германское господство. Главной его опорой должен был служить епископат. На епископские должности назначали представителей немецкого духовенства. Епископам раздавались земли, захваченные у противников императора, разные привилегии. Это была попытка перенести на итальянскую почву оттоновскую епископальную систему. Император стремился также привлечь на свою сторону светскую знать, раздавая земли, перешедшие к нему по «праву завоевателя», титулы и должности.
Для управления Италией был создан специальный аппарат в составе канцлера, (на эту должность назначалось обычно одно из высших духовных лиц Германии — архиепископ кельнский), императорские посланцы с широкими административными и военными полномочиями, пфальцграфы (для заведования императорским имуществом), префекты (коменданты городов) и др.
