27 июля (7 августа) произошли две блистательные победы русского флота — морские сражения со шведским флотом у мыса Гангут (Ханко) (1714) и у острова Гренгам (1720).
Одним из главных направлений внешней политики российского государства издревле была борьба за выход к морским побережьям, прежде всего к Балтийскому морю. Важнейшим этапом этой борьбы стала Северная война 1700–1721 гг. и, в частности, морские сражения русского и шведского флотов у мыса Гангут и острова Гренгам.
Летом 1714 г. русский галерный флот под командованием генерал-адмирала Ф. М. Апраксина (99 галер и скампавей) направлялся из Кронштадта к Аландским шхерам для усиления русского гарнизона в г. Або. Путь ему преградил шведский линейный флот вице-адмирала Ватранга (15 линкоров, 3 фрегата, 2 бомбардирских корабля, отряд гребных судов), расположившийся у южной оконечности полуострова Гангут. Чтобы обойти корабли противника, русская сторона решила перетащить часть своих судов через переволоку в узкой части перешейка. Шведы отправили к конечному пункту переволоки эскадру контр-адмирала Н. Эреншельда (10 кораблей). Воспользовавшись разделением шведских сил и штилем, часть русского флота прорвалась на вёслах вдоль берега и блокировала Эреншельда в Рилакс-фьорде. На предложение сдаться шведы ответили отказом, после чего командовавший авангардом Пётр I приказал атаковать противника.
В ходе сражения шведы потеряли 10 кораблей, 361 человека убитыми, 350 ранеными и 237 пленными. Потери России составили 127 убитых и 342 раненых. За участие в Гангутской битве 130 русских офицеров было награждено золотыми медалями, 3 тыс. 284 нижних чина — серебряными.
Гангут — первая крупная победа русского флота. Она подняла дух войск, показав, что шведов можно одолеть не только на суше, но и на море. Усилились позиции России в Финляндии. Боевые действия были перенесены на шведскую территорию.
Через шесть лет, 27 июля (7 августа) 1720 г., у острова Гренгам галерный флот под командованием генерала М. М. Голицына (61 галера и 29 лодок, 52 орудия) разбил шведскую эскадру вице-адмирала Шенблата.
27 июля (7 августа) русский флот двинулся к острову Гренгам, чтобы занять удобную позицию в шхерах, но был атакован шведами и повернул обратно в пролив. Когда шведские корабли втянулись в мелководный район, русские перешли в контратаку и взяли 4 фрегата на абордаж, остальные шведские корабли отступили. Шведы потеряли 103 человека убитыми и 407 пленными, русские — 82 убитыми и 203 ранеными.
Победа при Гренгаме ускорила заключение Ништадского мира и окончание Северной войны.
Лит.: Кротов П. А. Гангутская баталия 1714 года. СПб., 1996; Северная война 1700–1721 гг. // Боевая летопись русского флота: Хроника важнейших событий военной истории русского флота с IX в. по 1917 г. М., 1948. Разд. 2. С. 43—68; То же [Электронный ресурс]. URL: http://militera.lib.ru/h/boevaya_letopis_flota/08.html; Новиков Н. В. Гангут. М., 1944; Материалы для истории Гангутской операции. Вып. 1—4. Пг., 1914—1918; Ростунов И. И., Авдеев В. А., Осипова М. Н., Соколов Ю. Ф. История Северной войны 1700–1721 гг. М., 1987. Гл. 4. Освобождение Прибалтики и Финляндии; Гл. 5. Последние сражения и завершение войны; То же [Электронный ресурс]. URL: http://militera.lib.ru/h/rostunov_ii2/index.html.
См. также в Президентской библиотеке:
варяга Рюрика імовірно в 879 р став опікун його малолітнього сина Ігоря Олег (помер у 912 р). У 882 р він зайняв Смоленськ, Любеч, захопив Київ, убивши Аскольда і Діра, очевидно, бояр, підпорядкованих Рюрика. Поставив під свій контроль древлян, сіверян,
радимичів. Неодноразово успішно воював із хозарами. Здійснив похід на Візантію (911 р), уклавши з нею вигідний для Русі договір.
Ігор (912-945) продовжив активну зовнішню політику свого попередника. Він воював з хозарами, здійснив два походи на Візантію (941, 944 рр.), Зберігши вигідні умови для Русі в договорах з нею. Першим з російських князів зіткнувся з печенігами - тюркським кочовим народом. Підкорив своєї влади уличів і тиверців. Ігор був убитий древлянами за спробу повторного збору данини.
Дружина Ігоря Ольга (945-964) помстилася за смерть чоловіка, встановила фіксовану норму данини, порядок її збору та їх систематичність, впорядкувала управління на місцях. Вона одна з перших на Русі прийняла християнство. Підтримувала дипломатичні відносини з Візантією, німецьким імператором Оттоном I.
Син Ігоря та Ольги князь воїн Святослав Ігорович (964-972) проводив активну зовнішню політику. Він підкорив в'ятичів, завдав поразки печенігам, розгромив Хозарський каганат, взяв столицю волзької Булгарії, приєднав до Русі Тмутаракань. У союзі з болгарами і угорцями невдало воював з Візантією. Повертаючись на Русь, загинув у бою з печенігами.
Святославу успадкував його син Ярополк, який убив свого брата-конкурента Олега. Молодший брат Ярополка Володимир за до варягів його скинув, взяв Київ і став великим князем (980-1015). Він розширив і зміцнив володіння Київської Русі. Боровся з печенігами, зміцнюючи південну і південно-західну кордон. Найважливішою подією в його князювання стало прийняття Руссю християнства як державної релігії (988 р).
Після смерті Володимира між його синами виникла усобиця, в результаті якої київським князем став Ярослав (1019-1054), що отримав прізвисько "Мудрий".
Ярослав з'єднав під своєю владою майже всі давньоруські землі, прийняв перший кодекс законів "Руську правду", відбудував Київ, поставив у руські митрополити київського ченця Іларіона, усунувши, таким чином, церковну залежність від Візантії. При Ярославі значно розширилися політичні зв'язки Русі з європейськими державами. Шляхом династичних шлюбів своїх дітей він поріднився з польським, угорським, норвезьким, французькою, німецькою королівськими дворами.
