Класицизм (від лат. «зразковий») - напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., найбільшого розквіту досяг у Франції (XVII ст.), був притаманний усім європейським літературам до першої чверті XIX ст., в Україні не розвинувся як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).
Характерні ознаки:
абсолютизація естетичного ідеалу античност прозора побудова твору;
краса як досконалість форми - основна мета художнього твору;
найточніше, без прикрас, формулювання думки;
традиційна канонічність (змалювання чітко окреслених художніх образів).
Особливості українського класицизму:
проіснував недовго, розвинувся мало.
Поширення набули переважно «низькі» жанри: траверсійна поезія, комедія, байка.
Твори «високих» жанрів писали переважно російською мовою.
Саме в цей період відбувся перехід від українізованої книжно – слов’янської до живої народної мови.
Представники: І. Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, П.Гулак-Артемовський, О. Левицький, В.Гоголь-Яновський.
Сентименталізм
Сентименталізм (від фр. «почуття», «чутливість») - напрям в літературі другої половини XVIII - початку XIX ст., що розвивався як заперечення класицизму.
Характерні ознаки:
особлива увага до духовного світу людини;
герої творів - духовно багаті, чутливі., добросерді люди;
ідеалізація дійсності;
культ природи;
перебільшення почуттів;
основна увага приділялася почуттям і пристрастям людини (моральні риси людини - зразок досконалості); мета - розчулити читача, викликати співчуття до нещасної долі героїв;
головну роль відіграє психологічне вмотивування поведінки персонажів.
Особливості українського сентименталізму
в українській літературі виявився слабко – лише у декількох повістях Г.Квітки-Основяненка;
елементи сентименталізму присутні творах багатьох українських письменників 19 ст. (це пов’язано зі специфікою української душі, схильної до сентиментальності);
культове ставлення до природи в українському сентименталізмі набуло нового значення - поетизація рідної землі.
Романтизм
Романтизм (фр. romantisme - romanus - римський) - літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтизм мислився його засновниками як антикласицистичний напрям.
Український романтизм розвинувся у 20 - 60-ті роки XIX століття як реакція проти наявних бурлескних і травестійних традицій, розвинувся, передусім, під впливом поглибленого вивчення народної творчості.
Характерні ознаки:
протиставлення реальній дійсності, що не задовольняє митця, картин життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю;
виняткові характери у виняткових обставинах;
ліризм, фантастика;
повернення до правди народності, що дало окрилені образи р живому виразові письменницької індивідуальності;
протест проти класицистичного культу розуму (подібно до сентименталістів);
основна увага приділяється не раціональному, а почуттєвому, не зовнішньому, а внутрішньому, не об'єктивному, а суб'єктивному. «Світ душі торжествує перемогу над зовнішнім світом» (Гегель);
зображення «почуттєвої» сторони людського буття не так однобічно, як у сентименталістів: романтики приділяють увагу єдності почуттів і розуму, емоцій та ідей;
посилений інтерес до фольклору:
взаємопроникнення та взаємодія поезії, музики, живопису (романтики особливо цінували музику);
народ та історія - основні теми української романтики;
утвердження в українській літературі нових жанрів: балади, історичної та ліро - епічної поеми, думи, медитації, трагедії, драми, громадянської та інтимної лірики;
розширення проблематики літератури, розвиток художньої фантазії та умовних засобів;
література романтизму «свідомо поставила собі завдання утворити "повну літературу", яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства» (Д. Чижевський).
Розвиток українського романтизму має три періоди:
1835 - 1844 - харківський:
1840 - 1847 - київський;
1855 - 1862 - петербурзький.
Характерні риси українського романтизму
Наявність потужного патріотичного пафосу;
Нового значення набуває релігійна лірика;
Відтворення духу справжньої народної пісні, органічний зв'язок з фольклором.
Жанри
Лірична поезія;
Релігійна поезія;
Ліро-епічна поема, балада;
Історичний роман;
Історична драма;
Фантастичні оповідання, повість.
Реалізм (друга половина XIX століття)
Реалізм (від лат. «річ, діло», «матеріальний») - літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ; провідний критерій художності - вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності, «відтворення» життя у формах самого життя.
Объяснение:
Первое государство русского народа Киевская Русь просуществовала около 300 лет. Это была федерация княжеств, которой управлял совместно род Рюриковичей. конце тридцатых годов XIII в. на Русь обрушились монголо-татары, и она почти на 250 лет попала в зависимость от Золотой Орды В силу ряда факторов на место политического лидера в начале XIV в. выдвинулась Москва, что объясняется ее выгодным географическим положением, и дальновидной политикой ее князей.XVII-XVIII вв. стали новым периодом в истории России, когда при сохранении феодального строя и даже его укреплении началось формирование капиталистического уклада.Временем серьезных преобразований, охвативших все стороны государственной и общественной жизни, стала эпоха Петра I. Усилия Петра I дали блестящие результаты, хотя достигнуты они были путем насилия и эксплуатации народа. Их главным итогом стало превращение страны в морскую державу, что позволило значительно ускорить ее развитие, обеспечить достойное место среди европейских государств.Правление Екатерины II называют «золотым веком дворянства» и «просвещенным абсолютизмом», так как императрица завершила процесс оформления дворянства в привилегированное сословие.
