Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.
Казахско-джунгарские войны — серия военных действий между Казахскими жузами и Джунгарским ханством, продлившаяся с XVII до середины XVIII века. Стратегической целью джунгар являлось увеличение территорий для кочевья путём присоединения соседних земель Казахского ханства. Джунгары представляли военную опасность не только для казахов, но и для Средней и Центральной Азии, а также для Российской империи[источник не указан 1328 дней]. Впоследствии Джунгарию ослабили междоусобные войны, конец Джунгарскому ханству положила Третья ойратско-маньчжурская война (1755—1759) с китайской империей.
Нова цивілізація постала не в Північно-Західній, а в Північно-Східній Індії, в долині Гангу її виникненню сприяла міграція в Північну Індію "арійських" племен, які назвали свою нову батьківщину Ар’явартою — "країною аріїв". В історичній науці ці племена дістали назву індоарійських.
Індоарійці разом з іранцями відпаростилися від індоєвропейського племінного союзу, як уже зазначалось, приблизно в середині II тис. до н. е. Яким шляхом забрели вони в Індію, з’ясувати не вдалося. Як вважають дослідники, вони могли спершу потрапити разом з іранцями до Ірану, а вже потім перекочувати в індійські джунглі. Могли шляхи індоаріїв та іранців розійтися ще до прибуття останніх в Іран, тобто десь у Середній Азії. Не відомо точно, якою була міграція індоаріїв до Індії. До недавніх пір вона уявлялась дослідникам як нашестя хоробрих і жорстоких воїнів, що супроводжувалось масовим поневоленням аборигенів та кривавими оргіями. Нині ж учені більше схиляються до думки, що відбулося поступове, мирне заселення індійських земель цими племенами. Слід зазначити, що ані перша, ані друга концепція не підтверджуються надійними джерелами.