Головним заняттям феодалів, особливо в цей ранній період, була війна і супутній їй грабіж. Тому весь побут і звичаї феодалів підпорядковані були в основному потребам війни.
Основним видом військ у Європі Х-XI ст. стає важко озброєна кіннота. Кожен феодал зобов'язаний був сеньйору кінної військовою службою. Звідси походить збірна назва всякого феодала-воїна - «лицар» (німецьке Ritter від Reiter - вершник, кінний воїн). Основною зброєю лицаря в той час був меч з хрестоподібної рукояткою і довге важкий спис. Він користувався також палицею і бойовою сокирою (сокирою); для оборони служили кольчуга і щит. На голову надягав шолом, а обличчя захищалося особливої металевої гратчастої платівкою - забралом. Пізніше, в XII-XIII ст., З'явилися лицарські лати. Кожен великий феодал, щоб мати загін воїнів, роздавав частину своїх земель з селянами більш дрібним феодалам в нагороду за службу. Власник землі ставав сеньйором (старшим) по відношенню до своїх васалів, яким він виділяв зі своїх земель феод. Васал, тобто військовий слуга, повинен був виступати в похід разом з сеньйором, приводячи з собою загін воїнів. Сеньйор був зобов'язаний захищати своїх васалів від нападів інших феодалів і повсталих селян.
Проводили все своє життя у війнах, насильства і грабунки, ненависники працю феодали, особливо світські, відрізнялися зазвичай дикими вдачами, крайнім невіглаством, грубістю і жорстокістю.
Вище за все вони цінували фізичну силу. Ідеалізований кодекс «рицарського» поведінки, який малює лицаря як благородного захисника слабких і скривджених, склався у феодальній Європі значно пізніше - у XII-XIII ст. Але й тоді він не відповідав дійсному вигляду феодала-лицаря, залишаючись в кращому випадку лише недосяжним ідеалом. З грубим лицарем-варваром раннього середньовіччя він тим більше не мав нічого спільного.
2) во многом обьясняется желанием АИ править единолично, не побоялась разорвать кондиции т.к за нее выступила бы гвардия и дворянство