Було це після потопу вже. Три сини Ноя — Сим, Хам і Яфет — розділили Землю. І дістався схід Симові, Хамові — південна частина, Яфетові — північна сторона і західна. В Яфетовій же частині сидить русь, чудь і всякі народи: меря, мурома, весь, мордва, заволоцька чудь, перм, печера, ям, угра, литва, зимигола, корсь, летьгола, ліб. Ляхи ж, і прусси, і чудь сидять поблизу моря Варязького. Яфетове бо коліно й це: варяги, свеї, нормани, готи, русь, англи, галичани, волохи, римляни, німці, корляги, венедиці, фряги та інші. Вони сидять од заходу до півдня і сусідять з племенем Хамовим.
Сим же, Хам та Яфет, розділивши землю, жили кожен у своїй частині. І був [тоді] один народ. А коли намножилося людей на Землі, то намислили вони у дні Іоктана й Фалека спорудити башту до неба. І будували вони башту сорок літ. І не була вона завершена, бо змішав Бог народи і розділив на сімдесят і на дві мови, і розсіяв [їх] по всій Землі.
Після того ж, як було розвалено башту і розділено народи, взяли сини Симові східні краї, а Хамові сини — південні краї; Яфетові ж сини захід узяли і північні краї. Від цих ото сімдесяти і два народів, од племені таки Яфетового, постав народ слов’янський.
І розійшлися вони по Землі прозвалися іменами своїми, — [од того], де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по ріці на ймення Морава, і прозвались моравами, а другі чехами назвалися. А се — ті самі слов’яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов’ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов’яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні, що] прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися лютичами], інші — мазовшанами, ще інш Так само й ті ж слов’яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип’яттю і Двіною і назвалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами — од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота; од сеї [річки] вони прозвалися полочанами. Слов’яни ж, [що] сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем — [словенами]; і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами. І так розійшовся слов’янський народ, а від його [імені] й дістали логічного зв’язку з першою і перенесли [свою] назву слов’янські письмена.
Дивіться також
Повість минулих літ (повний текст)
▲ читається трохи більше, ніж за 2 вечори
Повість минулих літ (стислий переказ)
▲ читається за 5 хвилин
Оповідь про напад хозарів (скорочено)
▲ читається менше, ніж за хвилину
Оповідь про заснування Києва (скорочено)
▲ читається за одну хвилину
Ще 1 твір скорочено →
Біографія Нестора Літописця
***
Коли поляни жили особно і володіли родами своїми, то було [між них] три брати: Кий, Щек, Хорив і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Борич, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона
Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом.
Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.
Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому [й] казали: "На перевіз на Київ". Але ж коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А він княжив у роду своєму і ходив до цесаря. А коли він вертався назад, [то] прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів [тут] сісти з родом своїм. Й донині називають дунайці городище те — Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хорив і сестра їх Либідь тут скончалися.
***
Ось чудь, словени, кривичі і інші вигнали варягів за море, і не дали їм данини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були усобиці в них, і воювати вони між собою почали. І пішли вони за море до варягів, до русі. І просили княжити і володіти ними. І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь. І прийшли вони до словен, і поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший [брат] Рюрик, а другий, Синєус, — на Білім озері, а третій, Трувор, — в Ізборську. І од тих варягів дістана [свою] назву Руська земля.
А по двох літах Синєус і Трувор померли, і взяв Рюрик волость усю один. І поставив він город над Волховом, і назвали його Новгородом. І сів він тут, князюючи і роздав мужам своїм волості та городи: тому — Полоцьк, тому — Ростов, другому — Білоозеро. І посіли в Новгороді — словени, а в Полоцьку — кривичі, в Ростові — меря, у Білоозері — весь, в Муромі — мурома. І тими всіма володів Рюрик. І було два мужі, Аскольд і Дір, не його племені. І рушили обидва по Дніпру. І узріли вони на горі городок і зостались удвох у городі цьому, і зібрані и багато варягів, і почали володіти Полянською землею.
***
у книзі на багатому історичному матеріалі, фактах, свідченнях численних російських та закордонних авторів аналізуються передумови, витоки, закономірності виникнення, розвитку і занепаду російської імперії. автор з позицій патріота україни всебічно розглядає історичне підґрунтя визвольних змагань свого народу за здобуття незалежності, створення української держави, пророкує їхнє переможне завершення. ця книга є варіантом видання 1968 року, що здійснене в торонто (канада). зокрема, вилучено ряд використаних автором матеріалів тогочасної радянської преси, які спростовані плином часу, втратили свою актуальність.
книга розрахована як на фахівців – істориків, політологів, так і на широкого масового читача.
павло штепа народився 12 вересня 1897 року на кубані, в станиці нова дмитрівка. брав участь у визвольних змаганнях 1917–1922 рр.
після поразки унр емігрував до чехо-словаччини. у подєбрадах закінчив українську господарську академію (1927 рік). переїхавши 1927 року до канади, співпрацював з газетою „новий шлях“. як визначного науковця павла штепу було обрано до наукового товариства ім. т. г. шевченка та української вільної академії наук. помер 2 березня 1980 року. павло штепа є автором праць „українець а москвин“ (1959), „московство“ (1968), „мафія“ (1971), „словник чужослів, знадібки“ (1976), „річевий словник, знадібки“ (1979), а також низки статей у „визвольному шляху“.
його творчість досі була мало відомою широкому загалові в україні. актуальність творчого доробку павла штепи сьогодні незаперечна. промосковські тенденції багатьох українських політиків засвідчують, що вони не враховують, наскільки в’ївся імперіалізм у російське суспільство. тому перевидання книги „московство“ можна вважати значною подією в житті українства, це відповідає його історичним потребам.