Більш вагомими слід вважати не політичні, а мовні і територіальні ознаки кожної з культур. Однак сучасне розселення народів Європи і Азії є, переважно, результатом процесів, що тривали у світі від доби "неолітичної революції", внаслідок якої сталася і "революція" демографічна. Зв'язки між мовами і мовними групами дозволяють припускати, що більшість сучасних народів Євразії отримали свою національну мову з одного джерела - індоєвропейської прамови, носії якої передавали її разом із здобутками своєї синкретичної на той час культури. Проте, подальший розвиток людства призвів до суттєвого розгалуження мов і значної культурної диференційованості народів. Отже, сама лише мова не могла бути вирішальним чинником у формуванні культури. Вона вбирала в себе весь життєвий досвід народу, сприяла його відтворенню в подальших поколіннях, але й сама змінювалася в часі й Незмінним можна було б вважати лише територіальний фактор. Проте, протягом тисячоліть на планеті змінюються і клімат, і довколишні ландшафти. До того ж, у сучасному світі навряд чи можна знайти народ, який протягом останніх тисячоліть хоча б раз не змінив місця свого проживання, не зазнав асиміляційних впливів з боку інших народів, які волею історії перетинали його історичний шлях.
Пушкин написал эту эпиграмму на А.А. Аракчеева - первогой советника и руководителя центрального административного аппарата при Александре I.
В руках Аракчеева сосредоточилось все внутреннее управление. Он начал службу еще при Павле. Современники называли его усердствующим ничтожеством. Сын отставного поручика из провинции, без сносного образования и покровителей он в 27 лет становится бароном, затем генералом, кавалером многих орденов, владельцем богатой вотчины Грузино и самым доверенным лицом Павла. Сначала Александр его недолюбливал, в кругу офицеров называл «мерзавцем», но затем оценил его педантичность, маниакальную приверженность к порядку, исполнительность и незаурядные организаторские Письма Александра к Аракчееву полны заверениями в «дружбе», «сердечных чувствах», «искренней привязанности». Известны слова Аракчеева: «Я друг царя и на меня можно жаловаться только богу».
Во внутренней политике послевоенного периода шло усиление крепостного гнета, расширение прав помещиков над крестьянами.
В 1815 г. принимается Указ, запрещающий все крестьянам «отыскивать вольность»
1822 г. – Указ о праве помещиков ссылать крестьян в Сибирь без суда за дурные поступки.
1823 г. – Указ, подтверждающий монополию дворян на владение крепостными. Недворянам запрещалось иметь в услужении крестьян.
Среди реакционных мер тех лет наиболее жестокой явилось учреждение военных поселений. Решено было часть армии перевести на «самоокупаемость»: посадить солдат на землю, чтобы они наряду с несением военной службы занимались земледелием и тем содержали себя.
А вот слова «Сфинкс, неразгаданный до гроба» принадлежат поэту П.А. Вяземскому и сказал он их об Александре I.