состоялась в 490 г. до н.э. во время первого персидского вторжения в Греции . Сражение велось между афинскими жителями при поддержке Платей и персидскими войсками под командованием Датиса и Артаферна . Битва стала кульминацией первой попытки Персии при царе Дарии I покорить Грецию . Греческая армия решительно победила более многочисленных персов, что стало поворотным моментом в греко-персидских войнах . Первое персидское вторжение было ответом на участие Афин в Ионическом восстании , когда Афины и Эретрия послали войска для поддержки городов Ионии в их попытке свергнуть персидское владычество. Афинянам и эретрианцам удалось захватить и сжечь Сарды , но затем они были вынуждены отступить с большими потерями. В ответ на этот набег Дарий поклялся сжечь Афины и Эретрию. Согласно Геродоту , Дарий принес свой лук и затем пустил стрелу «вверх, к небу», сказав при этом: «Зевс, да будет мне дано отомстить афинянам!» Геродот далее пишет, что Дарий поручил одному из своих слуг говорить «Учитель, помни афинян» три раза каждый день перед обедом. Во время битвы Спарта и Афины были двумя крупнейшими городами-государствами в Греции. Как только Ионическое восстание было окончательно подавлено персидской победой в битве при Ладе в 494 г. до н.э., Дарий начал планы поработить Грецию. В 490 г. до н.э. он послал военно-морскую оперативную группу под командованием Датиса и Артаферна через Эгейское море , чтобы подчинить Киклады , а затем совершить карательные атаки на Афины и Эретрию. Достигнув Эвбеи в середине лета после успешной кампании в Эгейском море, персы начали осаду и захват Эретрии. Затем персидские войска отплыли в Аттику и высадились в бухте недалеко от города Марафон . Афиняне, к которым присоединился небольшой отряд из Платей, двинулись к Марафону и преградили путь двум выходам с равнины Марафона. Афиняне также обратились к спартанцам с о поддержке. Когда посланник прибыл в Спарту, спартанцы были вовлечены в религиозный праздник и объяснили это причиной не приехать на афинянам. Марафонская битва
На опанування укр. території українцями впливає не лише величина відсотка, який становлять українці, але й густота населення. Що густіше живуть на якійсь території українці, то сильніше вона закріплена укр. елементом. Що більший відсоток становлять українці й що більша густота людности, то більшу перевагу мають вони над іншими національностями, то більша є надвишка українців над неукраїнцями на 1 км², т. зв. релятивна, відносна надвишка. І навпаки, що менша ця надвишка, то легше змінити нац. стан посідання й то легше при невеликих нац. змінах втратити більшість не на нашу користь (див. мал. 119).
Далі ми подаємо коротку характеристику нац. відносин на окремих територіях України, беручи насамперед під увагу ступінь закріплення нашого стану посідання. Найбільше уваги ми присвятимо окраїнам, подробиці — на картах і таблицях стор. 164 — 166, 167.
Правобережжя і Лівобережжя. Це найсильніше опанована укр. елементом частина України: відсоток українців тут високий, і густота населення теж дуже висока.
На Правобережжі (середня частина УССР між Збручем і Дніпром) українці становлять 86 % усієї людности (93,2 % — сільської, 48,9% — міської). Головною національною меншістю були тут жиди (7,6 %, зокрема, в селах 2,6 %, в містах 33,6 %). На другому місці — поляки і латинники, в селах 3,1 %, в містах 3,3 %, відсоток яких зменшується в сх. і півд. напрямі. Найбільше їх в кол. округах — Проскурівській (10,4 %), Шепетівській (9,1 %), Бердичівській (6,6 %) і Кам’янецькій (5,7 %). Більшість із них — це латинники. Росіяни творять ледве 2,6 % й живуть лише по містах (12,2 %, по селах 0,7 %), головно більших; 55 % їх скупчується в Києві. У висліді — на Правобережжі висока густота українців (77 на 1 км²) і велика надвишка над іншими народами (66 на 1 км², себто на 1 км² живе українців на 66 душ більше, ніж усіх неукраїнців).
Лівобережжя (без Слобожанщини) є найсильніше опанована українським елементом частина України. Українці творять тут 94,6 % (в селах 98 %, в містах 68 %), густота українців становить 70, а відносна надвишка — 66. З нац. меншостей малий відсоток жидів (2,7 %) і росіян (2,1 %).
Слобожанщина ділиться на півд.-зах., що входить до складу УССР (Харківщина в широкому значенні слова) і півн.-сх. — укр. частини Курщини й Вороніжчини, що входять до складу Совєтської Росії.
Харківщина має далеко більший відсоток росіян, які одночасно з українцями прийшли сюди вже в першій пол. XVII ст. Крім скупчення в Харкові, вони творять компактні острови сільської людности. Жиди живуть лише в Харкові, в цілому українці становлять 79,1 %, з них в селах 85,5 %, в містах 56,4 %, на 1 км² живе їх 62, а їх відносна надвишка становить 46. Росіян — 16,9% (в селах 13,7 %, в містах 27.2 %), жидів — 2,9 %, а без Харкова — ледве 0,6 %.
Півн. і сх. Слобожанщина, себто Курщина й Вороніжчина, вже далеко слабше опанована українцями: тут великий відсоток росіян, зокрема на Курщині, і взагалі менша густота населення. Українці становлять 64,2 % всього населення (в селах 64,3 %, в містах 63,2%), на 1 км² живе їх 32, а їх надвишка дорівнює ледве — 14. Росіяни становлять 35,4 %.
Північна Україна опанована укр. елементом слабше як через меншу густоту населення взагалі, так і більший, ніж на середній Україні, відсоток нац. меншостей.
Відкритою лишається для всієї півн. України проблема укр.-білоруської етнографічної межі (див. стор. 157), яку нелегко визначити, зокрема на зах. Поліссі й Підляшші в наслідок наявности переходових говірок між мовами обох народів, невисокого ступеня нац. свідомости й низки прикмет, характеристичних для всіх поліщуків по обох боках мовної границі, які випливають з особливостей природи. До того ж укр.-білор. пограниччя слабо досліджене, і тому ці відносини визначаємо лише схематично. Не вияснене нац. обличчя півн. Чернігівщини — пограничної території між Україною, Білоруссю й Росією (стор. 22). /164/