Объяснение:
У першій половині 60-х рр. XVII ст. з єдиної держави Гетьманщина перетворюється на нестійке об’єднання (конфедерацію), що складається з Правобережної Гетьманщини, Лівобережної Гетьманщини і Запорожжя.
Конфедерація (у перекладі з латини — спілка, об’єднання) — союз окремих суверенних держав, об’єднаних спільними керівними органами, створений для певних цілей, переважно зовнішньополітичних і воєнних.
У першій половині 70 — х рр. XVII ст. козацький устрій на Правобережжі було ліквідовано, а Запорожжя фактично вийшло з підпорядкування гетьмана.
ЛІВОБЕРЕЖНЯ ГЕТЬМАНЩИНА
Слово «гетьман» стало власною після 1578 р., коли польський король Стефан Баторій дав Війську Запорозькому «Конституцію та привілеї» і вперше офіційно поіменував О. Ружинського «Гетьманом Запорозьким» з наданням йому атрибутів гетьманської влади (клейнодів).
Розпад Гетьманщини на три утворення негативно позначився на збройних силах. На початок 70-х рр. XVII ст. загальна кількість козаків Лівобережної Гетьманщини сягала 30 тис. (у той час як за Б. Хмельницького їх було 100 тисяч).
На Лівобережжі налічувалося близько 50 міст. Такі великі міста як Київ, Ніжин,
Переяслав, Стародуб мали магдебурзьке право, менші — ратушне.
На Лівобережжі існувало 10 полків, які, поділялися на сотні.
(Гадяч, Київ, Ніжин, Миргород, Лубни, Прилуки, Полтава,
Переяслав, Стародуб, Чернігів.)
До привілейонаного соціального стану належали:
Козацька старшина, що виокремилась із козацтва й посіла панівне становище в суспільстві, мала політичну владу, землі та маєтності, які отримувала за свою службу, а з часом також спадкові маєтки;
Українська шляхта — панівний стан українського суспільства — швидко злилась із козацькою старшиною внаслідок поширення на неї старшинських прав і привілеїв;
Духівництво. Верхівка духівництва мала великі земельні володіння і залежних селян і суттєво відрізнялася за своїм становищем від духівництва — парафіяльних священиків;
Козацтво було особисто вільним, звільнялося від усіх державних податків і повинностей, крім несення військової служби за власний кошт, мало право на становий суд і спадкове землеволодіння.
Напівпривілейованим соціальним станом було міщанство, що мало права і привілеї на самоврядування, становий суд, мало право займатися ремеслами, промислами і торгівлею, але було зобов’язано сплачувати податки і виконувати повинності на користь держави.
Непривілейованим соціальним станом було селянство, що в результаті Національно-визвольної війни здобуло особисту свободу і право змінювати місце проживання. Однак через те, що селяни не мали спадкової власності на землю, вони змушені були працювати на козацьку старшину, шляхту і монастирі, а також сплачувати податки натуральними продуктами і грошима.
На Лівобережжі nочал:а формуватися старшинська форма землеволодіння, яка за своєю суттю нагадувала шляхетську, дворянську. Старшинська земельна власність ісиувала у двох формах:
ранговій (тимчасовій)
приватвій (спадковій).
Рангова формувалася із царських і гетьманських старшині на час обіймання нею посад; приватна — із на підпору дому» чи « купольне» (повне) володіння.
Зміцнювалися позиції гетьманського та монастирського землеволодіння. Протягом 1657—1672 рр. старшина, шляхта й монастирі отримали у володіння 275 сіл і хуторів. У маєтках старшини й шляхти селяни втрачали свободу, потрапляли в судову залежність, виплачували різні податки та виконували повинності, у монастирських — іноді відбували панщину.
На Лівобережжі фактично відбувалася поступова ліквідація здобутків Національно — визвольної війни і відновлення феодального землеволодіння. Новими феодалами-землевласниками ставала козацька старшина.
СЛОБОЖАНЩИНА
Слобожанщина — історична область, яка охоплює території сучасних Харківської, Сумської, Донецької, Луганської областей України, частину Воронезької, Бєлгородської та Курської областей Росії. (252 населені пункти, 250 тис населення)
Начало борьбы за объединение Франции
Начало XII в. стал временем укрепления королевской власти. Король Людовик VI Толстый (1108 - 1137 гг.) Вместе со своим аббатом Сугерия навел порядок в королевском домене. Замки мятежных баронов были разрушены или в нем разместились королевские гарнизоны.
Людовик VI Толстый отличался от своих предшественников большей настойчивостью и энергичностью. Он начал настоящую войну против жителей "Осиных гнезд, пожирали страну своим разбоем", как называли современники баронов. Король лично руководил карательными отрядами, сражался против баронов, организовывал осады замков. Двадцать лет понадобилось королю, чтобы покорить мятежных баронов. Особенно тяжелой была борьба против Гюго где Пюизе. Он был отлучен от церкви, но это вызвало у барона только смех. Людовик IV трижды держал в осаде его замок, трижды разрушал его и сжигал, но так ничего и не достиг. Каждый раз где Пюизедавал обещание покорности королю, восстанавливал замок, и все начиналось снова. Только после третьего поражения он покорился.
Борьба Людовика VI за объединение страны постепенно стала приносить результаты. Свидетельством этого стали следующие события. В 1124 король Англии Генрих И вместе с немецким императором Генрихом V начали войну против короля Франции. В эту тяжелую для Франции сутки, впервые в истории страны, все вассалы Северной Франции объединились вокруг своего короля, что и обеспечило победу.
В конце своей жизни Людовик VI сумел достичь, как считали все, большого укрепления королевской власти, оженившы 17-летнего сына Людовика VII (1137 - 1180 гг.) С 15-летней Элеонорой Аквитанской. После внезапной смерти отца Элеонора стала единственной наследницей Аквитании - Огромного герцогства на юге страны. Однако, по несколько времени Людовик VII имел неосторожность расстаться с Элеонорой, и она вышла замуж за Генриха II Плантагенета, Который в 1154 г. стал королем Англии, и принесла ему в наследство свои владения. Таким образом, опасным соперником в борьбе Капетингов за объединение Франции стали английские Плантагенеты. К середине XII в. под их властью находилась почти половина Франции. Владение Плантагенетов, считавшихся вассалами французского короля, в несколько раз превышали домен последнего. Французским королям пришлось начать длительную и изнурительную борьбу против Плантагенетов за объединение Франции.
Значительных успехов в борьбе за объединение французских земель под королевской властью достиг сын Людовика VII король Филипп II Август(1180 - 1223 гг.) ФилиппВторой стал королем в 15-летнем возрасте, но он разочаровал тех, кто рассчитывал на его неопытность. Энергичный и осторожный, недоверчивый и вероломный, он сумел достичь блестящих успехов в борьбе против Плантагенетов. ФилиппII обвинял короля Англии Генриха II в нарушении вассальных обязательств (ведь Плантагенетыбыли его вассалами) и одновременно принял вассальную присягу от его сыновей, поддерживая их борьбу против отца.
Борьба против Плантагенетов завершилась полной победой ФилиппаII. В течение 1202 - 1214 рр. он захватил большинство французских владений Плантагенетов. Следовательно территория королевского домена увеличилось в несколько раз. Кроме того, сын Филиппа II Людовик VIII Лев (1223-1226 гг) воспользовался Альбигойские войны (1209-1229 гг) для присоединения много юга Франции. Он разорил и приобщил к своим владениям графство герцогство.
в 1282 году
французским юристом Филиппом де Бомануаром