Объяснение:
Нідерландська революція XVI ст. мала велике історичне значення. Це була перша переможна буржуазна революція в Європі, хоч вона й розгорнулась на порівняно невеликій території під прапором національно-визвольної боротьби. Наслідком її було створення нової буржуазної держави — Республіки Сполучених провінцій, або Голландії, не позбавленої, між іншим, деяких атрибутів монархії.
В ході революції активну участь у ній брали широкі маси населення — селянство і, особливо, міські плебейські елементи. Проте керівна роль у боротьбі з абсолютизмом і феодалізмом весь час лишалася в руках буржуазії, що виступала спільно з представниками збуржуазілого дворянства. Побоюючись активності народних мас — дрібних городян і селян, які могли зачепити їх вузько-класові інтереси, буржуазія і дворянство не використали в належній мірі народну революційну енергію. Тому й наслідки буржуазної революції загалом виявилися дуже обмеженими. Нідерландська революція дала владу буржуазії і забезпечила їй неподільне панування в економічному й політичному житті країни. Вона визволила нідерландське буржуазне суспільство від феодально-абсолютистських пут, що заважали його розвиткові, дала відсіч католицькій реакції, здійснила секуляризацію церковного майна і встановила в країні релігійну свободу. В результаті революції Нідерланди здобули національну незалежність. Проте визволилася тільки північ країни, південь лишався під владою Іспанії. Політичний лад Нідерландів не був демократизований навіть у буржуазному розумінні слова.
Победа национально-освободительных революций
Спустя некоторое время после провозглашения Колумбийской федерации Боливар возобновил наступление на испанцев (январь 1821 г.). Изгнав их к осени из страны, Боливар двинул свои войска на Кито (ныне – Эквадор). К маю 1822 г. испанцы были вытеснены и оттуда. Территория Кито была присоединена к Колумбии.

Победа латиноамериканского флота в сражении с испанцами у берегов Венесуэлы. Июнь 1823 г.
Свой успех, достигнутый в Чили, развивал и Сан-Мартин. В августе 1821 г. он направил военную экспедицию в Перу на купленных у Англии кораблях. Испанцы в панике отступали, а многие солдаты-латиноамериканцы переходили на сторону патриотов. Вскоре испанцы почти без боев были оттеснены в горные районы Анд. Для их окончательного разгрома Сан-Мартин на встрече с Боливаром (июль 1822 г.) попросил ему войсками. Но Боливар согласился прислать лишь небольшой отряд. При всех своих заслугах он был очень честолюбивым человеком и не желал делить с кем бы то ни было лавры освободителя.
Видимо, Боливар высказал эту мысль и Сан-Мартину (о содержании их бесед, проходивших наедине, известно мало). Во всяком случае, вскоре после упомянутой встречи Сан-Мартин отказался от своих постов главнокомандующего и правителя Перу и уехал в Европу. Там он и умер в полном забвении спустя почти 30 лет. А с другим латиноамериканским лидером – Мирандой, с согласия Боливара, обошлись еще циничнее. Когда в 1812 г. Миранда был разбит испанцами, его арестовали (якобы за «трусость и измену»), а затем… передали испанцам! Старик Миранда был увезен в Испанию, где вскоре умер в тюрьме.