в годы правления ярослава мудрого (1019-1054) киевская русь достигла своего расцвета и стала одним из сильнейших государств в европе. для укрепления своих владений ярослав мудрый построил несколько новых городов, киев был обведен каменной стеной, а главные городские ворота названы «золотыми».
деятельность ярослава мудрого была продуктивной. он построил множество храмов, церквей, монастырей. во главе церковной организации был избран первый митрополит иларион, по происхождению. с постройкой храмов появляются зодчество и живопись, переняты из греции церковные напевы. киевская русь при ярославе мудром заметно преобразилась.
ответ:
государства поволжья, северного причерноморья, сибири в середине 16 века были казанское ханство, астраханское ханство, ногайская орда.
казанское ханство образовалось в 1438 году, когда страна вышла из состава золотой орды. казанское ханство находилось на средней волге, на каме, занимало волжскую булгарию. население в казанском ханстве было многонациональным, там жили тюркские (татары, чуваши, башкиры) и финно-угорские народы (мордва, марийцы, удмурты). на территории этих народов были владения казанской знати, так что на эти народы распространялась ханская власть. казанское ханство возглавляли чингизиды.
астраханское ханство было образовано в 1459 году в южном поволжье, и было возглавлено бывшим ханом махмудом. размер астраханского ханства был самым маленьким. оно состояло из маленьких татарских государств. запад государства проходят по реке кубань и реке дон, а восток рядом с ногайской ордой, юг – река терек. столица ханства – астрахань. во всем ханстве живут около 20 тысяч человек, основная часть которых живет в дельте волги. при этом армия составляла 3 тысячи человек.
ногайская орда – кочевые ногайцы, которые возглавлялись ханом. ногайская орда делилась на улусы, которыми мурзы, назначаемые ханом. у ногайской орды была самая большая армия в 30 тысяч воинов, была конница и ханская гвардия с оружием и амуницией из бухары и самарканда.
Народився Михайло Грушевський 17 вересня 1866 року у м. Хелмі (Польща). Виростав на Кавказі – спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі. Навчався у Тифліській гімназії, Київському університеті (історико-філологічний факультет). Працював в університеті під керівництвом Володимира Антоновича. В 1894 році, за рекомендацією В.Антоновича, Грушевський призначається на посаду ординарного професора кафедри «всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи» Львівського університету, де пропрацював до 1914 року. 26 травня 1896 року, у м. Скала Михайло Грушевський обвінчався з Марією Вояківською. Для розвитку української літератури Грушевський разом з І.Франком заснував і видавав «Літературно-науковий вістник», був одним з організаторів Української видавничої спілки (1899). В 1904 році власним коштом відкрив приватну вчительську семінарію в м. Коломия. Після революції 1905-1907 рр. М. Грушевський переніс свою діяльність до Києва. Створив Українське наукове товариство (УНТ), увійшов до складу Товариства українських поступовців (1907), яке стало єдиною до 1917 р. українською організацією ліберального спрямування. З березня 1917 по квітень 1918 року – голова Української Центральної Ради. Під керівництвом М. Грушевського урядом УНР приймалися важливі рішення про державні атрибути, а також здійснювався конституційний процес. Він особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. Але після державного перевороту на чолі з П. Скоропадським і М. Грушевському довелося перейти на нелегальне становище. Ліквідація УЦР поклала край державній діяльності М. Грушевського. У підпіллі він здебільшого займався науковою працею, брав участь в обговоренні питання про заснування Української академії наук, однак від пропозиції П. Скоропадського очолити новостворену академію відмовився. У лютому 1919 р. М. Грушевський переїхав до м. Кам’янець-Подільського, а потім до м. Станіслава (нині м. Івано-Франківськ). У березні того ж року емігрував до Праги, потім до Відня, де продовжував наукову діяльність. Крім того заснував у Празі Український соціологічний інститут. 1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року із сім’єю приїхав до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу. 12 січня 1929 загальні збори АН СРСР обрали Грушевського дійсним членом. 25 квітня 1929 на засіданні загальних зборів АН СРСР Грушевський поставив питання про потребу створення в її складі Інституту української історії. З осені 1929 почався погром історичних установ, створених Грушевським. У листопаді-грудні 1929 сесія Ради ВУАН почала ліквідовувати комісії, якими керував Грушевський (остаточно ліквідувала 1933). Помер у Кисловодську 25 листопада 1934 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві. Михайло Грушевський – це вчений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, універсальністю. Його перу належать близько двох тисяч праць з історії, соціології, літератури, етнографії, фольклору. Ще й досі неповною мірою досліджено його публіцистику, епістолярний доробок. Та насамперед він увійшов у вітчизняну історію як її великий літописець, автор фундаментальної „Історії України – Руси”, справедливо названої метрикою нашого народу. Створена ним цілісна концепція українського історичного процесу увібрала в себе кращі здобутки сучасної йому української науки, була осяяна високою свідомістю і тому стала стрижневою ідеєю українського відродження. Очоливши Центральну Раду, він був глибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на принципах демократії і закону. Своєю працею М.Грушевський закладав міцні підвалини української державності. Пам’ять про нього вічна, наукові праці – невичерпне джерело мудрості.