Андрей Юрьевич потребовал у Ростиславичей выдать ему нескольких человек, уморивших по его мнению брата Глеба, посаженного Андреем на княжение в Киеве. Ростиславичи – Роман, Давыд и Мстислав, ослушались великого князя, и отпустили причастного к гибели Глеба Юрьевича – Григорья Хотовича. Андрей Боголюбский, разгневанный непослушанием Романа Ростиславича, выполнявшего на тот момент роль Киевского князя, обрушил гнев на него, и двух его двоюродных братьев Давыда и Мстислава. Суздальский князь приказывает провинившимся оставить Русскую землю, то есть лишает их вотчин. Оскорбленные таким отношением Ростиславичи, отсылают к Андрею Юрьевичу посла, с выражением своего негодования по поду такого не уважительного отношения к их княжеским персонам. Тем самым они только подливают масла в огонь и вынуждают князя Андрея собрать войска и пойти на Киев. В результате тяжелого сражения войскам Ростиславичей удалось разгромить войска Андрея Боголюбского, который, вернувшись в Суздальскую землю был трагически убит заговорщиками. Произошло это печальное событие в 1175 году.
Объяснение:
Сори что так много удачи пока
Андрей Боголюбский, будучи сыном основателя Москвы Юрия Долгорукого, являлся одним из наиболее знаменитых в истории правителей. Благодаря Андрею Боголюбскому Владимиро-Суздальское княжество стало ядром современной России. В 1169 году Андрей воспользовался разногласиями князей в вопросе занятия киевского престола и послал туда войско.
Благодаря Андрею Боголюбскому Владимиро-Суздальское княжество стало ядром современной России. В 1169 году Андрей воспользовался разногласиями князей в вопросе занятия киевского престола и послал туда войско. Поход возглавил его сын Мстислав, который собрал соратников и направился на Киев. 12 Марта город был захвачен, и в течение следующих двух дней князья разграбили весь Киев и увели большое количество горожан в плен. Воины грабили монастыри и церкви. После того, как город был практически уничтожен, киевский престол занял младший брат Андрея - Глеб. Сам же Андрей продолжил свое правление во Владимире.
Осіріс, в єгипетській міфології бог продуктивних сил природи, владика загробного світу, суддя в царстві мертвих. Осіріс був старшим сином бога землі Геба і богині неба Нут, братом і чоловіком Ісіди. Він царював на землі після богів Pa, Шу і Геба і навчив єгиптян землеробство, виноградарству і виноробству, видобутку й обробки мідної та золотої руди, лікарському мистецтву, будівництву міст, заснував культ богів.
Сет, його брат, злобний бог пустелі, вирішив погубити Осіріса і виготовив саркофаг за міркою старшого брата. Влаштувавши бенкет, він запросив Осіріса і оголосив, що саркофаг буде подарований тому, кому доведеться впору. Коли Осіріс ліг в capкофаг, змовники зачинили кришку, залили її свинцем і кинули у води Нілу.
Вірна дружина Осіріса, Ісіда, знайшла тіло чоловіка, витягла чудесним чином приховану в ньому життєву силу і зачала від мертвого Осіріса сина, названого Гором. Коли Гор виріс, він помстився Сету. Своє чарівне Око, вирване Сетом на початку битви, Гор дав проковтнути мертвому батькові. Осіріс ожив, але не захотів повернутися на землю, а, залишивши трон Гору, став царювати і вершити суд в загробному світі.
Зазвичай Осіріса зображували людиною із зеленою шкірою, сидячим серед дерев, або з виноградною лозою, що обвиває його фігуру. Вважалося, що, подібно всьому рослинному світу, Осіріс щороку помирає і відроджується до нового життя, але запліднююча життєва сила в ньому зберігається навіть в мертвому. В епоху еллінізму Стародавнього Єгипту Осіріс ототожнювався з грецьким богом Діонісом
-Мр-