При словосполученні «середньовічний замок» наша уява відразу малює нам величну будову, з високими вежами, зубчастими стінами, на яких несуть свою варту суворі лицарі в латах. А хтось, можливо, представить собі навіть якогось дракона, що літає в небі над самим замком і мудрого чарівника з довгою сивою бородою, що живе в одній із замкових веж (як правило, найвищій). Адже недарма образ замку вельми популярний в такому жанрі як фентезі, різних казках, тощо. Але часто реальна історія не менш цікава, ніж різні казкові небилиці, і наша сьогоднішня стаття буде присвячена замкам самим що не є реальним, їх устрою та місцю в нашій історії.
Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: які риси мала культура Середньовіччя; де і як здобувалися знання в Середні віки; що таке романський і готичний стилі; що таке Відродження (Ренесанс).
1. Культура на початку середньовіччя. Перші століття Середньовіччя називали «темними віками», і навряд чи про них можна говорити як про сприятливі для розвитку культури. Проте саме в цей період відбувалося народження нової європейської середньовічної культури, яка брала свій початок із залишків античної спадщини, культури варварів і християнства. Перші результати такої взаємодії стали відчутними в період «Каролінгського відродження». Так називали піднесення культури за часів правління Карла Великого. Це був перший в історії Середньовічної Європи прояв глибокого й свідомого інтересу до античної культури і освіти. У той самий час Карл Великий, не забуваючи і про своє германське походження, наказав збирати германські старожитності й цікавився давніми франкськими піснями.
Карл мав добру для того часу освіту: знав грецьку й латинську мови, полюбляв читати. Він за до себе й залучав до управління державою вчених з усієї Європи. При дворі імператора існував гурток, який назвали «Академія» — на зразок філософської школи грецького філософа Платона. Тут читали твори античних філософів і церковних богословів, складали вірші, вільно обмінювалися думками з різних тем, дискутували. Із до членів «Академії» Карл заснував при центрах єпископств школи, де готували освічених людей для управління державою (така школа існувала й при дворі імператора). На місці цих шкіл згодом виникли середньовічні університети.
Карл Великий цікавився історією. За його наказом збирали й переписували давні римські та грецькі рукописи. Він доручив щорічно записувати всі події, які відбувалися в державі. Ці записи дістали назву «аннали» (від латин. annus — рік).
Культурне піднесення проявилося і в досить широкому будівництві. Було споруджено понад 300 палаців, соборів, церков і монастирів. У своїй резиденції в Аахені Карл збудував величний палацовий комплекс. У центрі розташовувалася велика зала для урочистих прийомів, імператорські покої. Бічне крило комплексу, де розміщувалися школа, бібліотека, архів, з’єднувало зал із каплицею — палацовою церквою, яка збереглася до нашого часу.
Распространение ислама на территории Казахстана.
Начало распространения ислама в Казахстане. История нашей страны уже много столетий неразрывно связана с исламом. Эта религия стала одним из главных источников становления самобытной духовности и культуры казахского народа. Древние тюрки, предки казахов, непосредственно участвовали в становлении исламской цивилизации и причастны ко многим ее достижениям.
Проникновение мусульманских идей на территорию Центральной Азии и земли Казахстана датируется VII-VIII вв. н.э. Первое знакомство жителей региона с исламом происходило еще в 670-ые гг., когда здесь появились первые арабы-миссионеры. В начале VIII в. в Центральной Азии отмечается еще один подъем миссионерской деятельности.
Распространение ислама на территории современного Казахстана было процессом, продолжавшимся несколько столетий. Вначале ислам распространился в южных районах. Уже к концу Х в. ислам утвердился среди оседлого населения в Жетысу и на Сырдарье. В начале X в. мусульманство принял родоначальник династии Караханидов Сатук, а его сын Богра-хан Харун Муса в 960 г. объявил ислам государственной религией.
История свидетельствует о том, что исламизация региона носила мирный характер. Великий Шелковый путь был благодатным местом для последователей многих вероучений, включая христианство (преимущественно несторианство и яковитство), буддизм, зороастризм. Широко среди тюркских жителей степных районов было распространено тенгрианство. Внедрение ислама среди местного населения шло мирным путем и не привело к притеснениям и насилию. Ислам добровольно принимали представители разных сословий и народов. В литературных памятниках, эпосе и исторических документах не были зафиксированы случаи неприязненного отношения к мусульманству.