Большую роль в объединении русских земель вокруг Москвы, в борьбе Руси с иноземными захватчиками сыграла в это время Русская православная церковь. Это выражалось в том , что церковные деятели – митрополиты, руководители крупных монастырей оказывали мощную моральную поддержку московским князьям, не жалели денег на организацию русского войска, вдохновляли русских князей, воевод, простых воинов на защиту родных земель.Не случайно, что появление церковных деятелей, просветителей и священнослужителей, которые собственным примером жизни и деятельности побуждали русский народ к консолидации и подвигу, во имя освобождения от чужеземных захватчиков.Так митрополит Петр, первый переехавший в Москву, и его преемники оказали большую поддержку Москве в ее объединительных усилиях. Их деятельность неразрывно была связана с деятельностью Ивана Калиты и его сыновей. Митрополит Алексий (ок.1293 – 1378) встал рядом с Дмитрием Ивановичем, когда тот в мальчишеском возрасте занял родительский трон. Он поддерживал Дмитрия во всех его патриотических делах. Это был умный, образованный, обладающий твердым характером человек. И одновременно отличался благочестием и скромностью в личной жизни. Алексий был настоящим пастырем душ человеческих. Митрополит Алексий использовал авторитет церкви, чтобы предотвратить княжеские междоусобицы в Нижнем Новгороде. Глава церкви пытался воздействовать на враждовавших членов нижнегородско – суздальской династии, использовав посредничество суздальского епископа Алексия. Когда Алексий отказался исполнить волю главы церкви, последний прибег к решительным действиям. Он объявил об изъятии Нижнего Новгорода и Городца из состава епископства и взял название города под свое управление. Вскоре суздальский епископ лишился кафедры. Сохранились сведения о том, что митрополит направил в Нижний личного эмиссара игумена Сергия, затворившего в городе все церкви.
Античні автори приділили скіфам багато уваги. Це пояснювалося сусідством обох народів, а також роллю, яку відігравали скіфи у подіях тодішньої історії. Та серед усіх авторів перше місце, безумовно, посідає Геродот (484— 425). Виклад обширного фактажу щасливо поєднується у нього з даром письменника. Арістотель (384—322) вважав його визначним істориком, а римський мислитель Цицерон (І ст. до н. е.) влучно охрестив Геродота "батьком історії". Народився майбутній історик у малоазійському м. Галікарнасс, але через політичні обставини змушений був залишити рідне місто й оселитися на о. Самос. Майже десять років свого життя він присвятив мандрам. Відвідав Передню Азію, Єгипет, острівну і материкову Грецію, Македонію, Фракію, а також, імовірно, Північно-Західне Причорномор'я — Ольвію. Останні роки життя провів у м. Фурії (Південна Італія). Помер, мабуть, в Афінах. Наслідком цих мандрівок стала капітальна праця — "Історія". Перше знайомство публіки з нею відбулося 445 р. до н. е. в Афінах. Геродот часто бував там і входив до кола визначних діячів науки і культури, які групувалися навколо Перікла. Пізніше олександрійські вчені поділили твір Геродота на дев'ять книг і кожну з них назвали ім'ям однієї з муз. Головна тема Геродота — греко-перські війни. Цим пояснюється посилена увага історика до Переднього Сходу та Єгипту, де на той час панувала Персія, а також до народів Північного Причорномор'я, куди перський цар Дарій І Гістасп рушив приблизно у 514 р. до н. е., щоб начебто покарати скіфів за скоєне ними у Передній Азії. І тут Геродот уже не міг оминути увагою скіфів, які змусили лютих ворогів Греції- персів — ганебно втекти, через що й зажили слави непереможних. Скіфський логос уміщено, головним чином, у четвертій книзі Геродота. Природні умови Північного Причорномор'я, обшири й етногеографія Скіфії та сусідніх земель, походження скіфів, їхнє перебування у Передній Азії, війна з Дарієм, релігія, побут, звичаї скіфських і нескіфських народів, імена скіфських царів — усе це ми знаємо, завдяки Геродоту. Від нього ми дізналися також про самоназву цього народу — сколоти, скіфами ж їх називали елліни. Достовірність багатьох свідчень Геродота підтверджена іншими писемними, а також археологічними джерелами. На жаль, твори попередників Геродота відомі фрагментарно — за згадками пізніших авторів. Уперше етнонім скіфи засвідчено найдавнішим грецьким поетом Гесіодом (друга половина VIII ст. до н. е.). Окрім відомої поеми "Труди і дні", йому, мабуть, належить запис епічної поеми "Теогонія", уривки з якої доніс Страбон (VII, ч 9). У ній фігурують гіппемолги (доярі кобил), які живуть в оселях на візках і яких названо скіфами.
1. Иван Трунской
2. Евклид Черномырдин
3. Фахрат Шим
4. Алеша Припонов
5. Петр Нурмагомедов
6. Иван Железяко
7. Василий Чуркин
8. Юстиниан Аль-де-Мар
9. Шин Сой
10. (Без имени) Коловратов